Біль і гнів. Книга 1

Ганжа нiкого не гнав – усiм мiсце знаходилось. Коли побрехеньки розводили, особливо, як Іван Приходько навiдувався, коли газету читали та новину пережовували, а найбiльше про свое, колгоспне життя сперечалися: куди воно далi пiде та що з того буде. Ганжа слухав з одинаковою увагою, що б хто не молов, не перебивав навiть Івана, i людям це подобалось… І якось так умiв повернути, що несерйозне, несуттеве одразу ж одсiювалось – лишалося головне.

Бувало, що з ним i не погоджувалися – Ганжа лише всмiхнеться, хитне головою:

– Побачимо, хлопцi, побачимо… Ану, хто на тютюн багатий…

Накурювали так, що й лампа нiби гасла.

– Та й дух же у вас!

Оглянув спорожнiлу комiрчину (люди щойно розiйшлися, Ганжа лаштувався до сну), помiтив забутi кимось засмальцьованi карти, спитав вражено:

– Ви що, в дурня тут граете?

– Було таке дiло, – спокiйно Ганжа.

– Ви ж комунiстом були, дядьку Василю!

– А комунiст що – хвiст собачий? От ти, Володю, на людей уже привчаешся бiльше з президii дивитись… А зайшов би коли до мене та посидiв з дядьками…

– У дурня грати?.

– Навчили б… Дурне дiло не хитре.

– Та й нiколи менi – не до карт. Я соцiалiзм будую…

– Сам будуеш, Володю?

– Чого ж – i люди менi помагають… Тiльки не всi.

– А треба, щоб усi. Усi до одного. Один в сторонi лишиться – ночi треба не спати, поки вiн не стане поруч iз нами.

– Ну, знаете!.. Так ми багато не вбудуемо… Тiльки те й знатимемо, що переконуватимемо…

– Зате мiцно, Володю. Мiцно будуватимем. Щоб столiття стояло, а не до першого струсу. Бо для кого ми соцiалiзм будуемо?

– Для наступних поколiнь…

– Для наступних! – хмикнув Ганжа – А чи не здаеться тобi, що тi, хто отак говорить, на попiв схожi? Тi утiшали вiруючих: страждайте, терпiть – за все вам на тому свiтi воздасться. І ми слiдом за ними: працюйте, з шкiри пнiться, хоч вам i не доведеться життя нового скуштувати, зате дiти вашi, а онуки, то вже напевно, розкошуватимуть у ньому.

– То несвiдомий отак подумае…

– А скiльки iх, отаких несвiдомих? Ти не цiкавився?

– Нiколи менi рахувати, – буркнув Твердохлiб. – У мене й без цього роботи по горло.

– Роботи в тебе багато, – погодився Ганжа.