Біль і гнів. Книга 1

Зайцi зривалися майже на кожному кроцi, Путько звалив аж вiсiм штук, шофер – на два менше, Корнiй узяв iще двох, i навiть редакторовi вдалося поцiлити одного iз свого кривого дула: перебив задню ногу. Заець довго не давався, ганяли його з пiвгодини, витратили бiльше набоiв, анiж на peштy, а вiн усе стрибав та й стрибав, як заворожений. Аж поки шоферовi його вдалося нарештi добити.

– Мисливець зачуханий! – насмiхався з редактора Путько. Очi його задоволено сяяли, вiн усе поглядав на зайцiв, розкладених в рядок бiля машини.

 – А ти чого не стрiляв? – це вже до Твердохлiба.

– Я, Митрофане Онисимовичу, стрiляю тiльки тих, що на столi. У глибокiй тарiлцi.

– Мисливцi, так вашу за ногу! – весело лаявся Путько. І вже у машинi, повернувшись до Твердохлiба, що сидiв позаду, поруч з редактором: – А за динамкою завтра й приiжджай! Поки я добрий.

День, який так щасливо почався (Путько таки не забув: сьогоднi подзвонив, щоб забирали генератор), раптом мов нечистий урвав. Обiрвав, свiтлу ниточку викинув, а чорну доточив: посипались неприемностi одна за одною.

Щойно, провiвши Путька, ступив до контори – задеренчала «вiялка». Твердохлiб пiдняв трубку з отим лихим передчуттям, що нiколи ще його не пiдводило.

Так i е! Дзвонив завiдуючий райземвiддiлом, Твердохлiбiв приятель:

– Володимире Васильовичу, твоя Наталка горить!

– Як горить?

– Не витягае на орден… Тiльки на медаль… Двох тонн бурякiв не вистачае!

– Як не вистачае?! – закричав Твердохлiб. – Ми ж iз лишком вивезли!..

– Ну, то вже не знаю… Дзвони на цукрозавод – вони данi нам прислали…

Пожбурив Твердохлiб на важельок трубку – замало не обiрвав.

Ухопився був за ручку – дзвонити, та одразу й роздумав: хiба по цьому чортовi про щось домовишся!.. Нап’яв на голову картуз, вийшов на ганок:

– Якиме, запрягай!

І на свого дружка з райземвiддiлу: «Не мiг подзвонити ще вчора – з Путьком би й поiхав… Хоч учора ж недiля була, все одно нiкого не добився б…»

От уже як не везе, так не везе!

Погойдуючись у бричцi, думав сердито про Наталку.

Виростила собi буряки, i горя iй мало! А ти от мороч голову, наче не iй, а йому орден носити.

Й отак в усьому. Отак з усiма.

Цукровий завод стояв при в’iздi в Хоролiвку. Твердохлiб на заготпункт не став i заходити: рушив прямо до директора. Там, у першiй кiмнатцi, товклося повно народу. Твердохлiб на ходу окинув оком присутнiх, чи нема ще якогось голови колгоспу. Голови не було. Тодi вiн перший. Не зупиняючись, пiшов до дверей.