На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Бач, посiкло як, – пробурмотiв дядько, обходячи глибоку вирву од снаряда чи бомби. – І хатам он дiсталося. – Будинки, що оточували площу, теж були подзьобанi густо – до червоноi цегли, а один чорнiв вигорiлими вiкнами. І чимдалi вони йшли, тим частiше траплялися вирви й зруйнованi, обгорiлi будинки, вiд яких i досi тягнуло устояним прогiркло-сумним чадом. На вулицях почали з’являтися люди, вони теж iшли в тому ж напрямi, що дядько й Грицько, i не в одного був клунок за плечима чи кошик у руках, i дядько казав, що цi теж на базар.
Вже перед базаром появилися старцi. Однi мовчки стояли, простягаючи за милостинею руки, iншi хрестилися й кланялись, а тi мало не за поли хапали – вимагали щось дати.
Ось iм наперерiз, наче чортик iз пляшки, вискочив безпритульний: замiсть одягу – суцiльне лахмiття, дашок картуза обiрваний, очi вiдчайдушно-вимогливi:
– Дай хлiба!
– А сала не хочеш? – вiдповiв насмiшкувато дядько.
– Дай, бо оцим ось обсиплю! – І показав пляшечку з чимось сiрим усерединi.
– Що то? – поцiкавився дядько, одступаючи.
– Вошi… Тифознi…
– У нас своiх, хлопче, повно! – вiдповiв йому дядько. – Ану одiйди, бо затопчемо! – Та й одiпхнув безпритульного. – Бачив, якi циркачi? – до Грицька, що аж голову в плечi вбирав: ану ж сипоне вслiд вошвою! – Тут ока треба та ока!..
Довiв до базару:
– Щасти тобi, хлопче!.. Та стережися!
І лишився Грицько один.
Грицьковi вже не було часу оглядатися за дядьком: натовп пiдхопив, засотав, завертiв, стиснув так, що й очi на лоба полiзли, – понiс у ворота. Там чорнiли постатi полiцаiв: кого пропускали, а кого й зупиняли. Якась жiнка стала опиратися, виривати хустку, що вони висмикнули iз кошика, – ii садонули в груди, а кошик пожбурили через голови, аж на брукiвку. Кiлька хусток випало на льоту, i жiнка, ойкаючи, кинулася iх пiдбирати.
– Що несеш? – спитав полiцай у Грицька, коли натовп пiднiс його до ворiт: меткi чорнi очi в сидiр так i вп’ялися.
– Борошно, – ворухнув губами Грицько.
– Розв’язуй!
Грицько, кваплячись, розв’язав. Полiцай заглянув до торби, дiстав два кульки, потiм i третiй, усi поклав до величезного короба, що стояв поруч.
– Проходь!
І Грицько, вже радий, що не одiбрали усе, проскочив у ворота.




