На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
«Бояться… Мундира мого бояться… А може, вже й дiзналися, хто я такий… А не треба було чiпати, розорять та цькувати…» Тут перед очима Гайдуковими наче випливло з сивого туману: боязким вогником освiтлена хата, вiн, брат i тато з сидорами за плечима i татiв надтрiснутий голос: «Ну, хлопцi, прощайтеся з матiр’ю», – i мати-покiйниця вся у сльозах. «Та сини ж моi, та соколи!..» Гайдуковi аж хлюпнуло в очi, аж звело щелепи судомно, i вiн, ковтаючи гiрку слину, мстиво подумав: «Ховайтесь, ховайтесь, все одно не заховаетесь!» Помiтив згорблену постать, що метнулася попереду в бiк ворiт, голосно вигукнув:
– Хальт!
І сам не знав, чому гукнув по-нiмецькому.
Постать так i вклякла на мiсцi, а Гайдук знову скомандував:
– Ком!.. Ком!.. Шнель!.. – Ще й поманив до себе пальцем.
Дядько пiдходив так (а це був дядько, лiтнiй уже чоловiк, ще й з тиждень не голений, бо зарiс щетиною по самiсiнькi очi)… так пiдходив до Гайдука, наче його тримав хто за поли. Гайдук дивився пронизливо й строго, в дядька, мабуть, уже й жижки трусилися, бо вiн ледь ноги переставляв: пiдходив, наче за власною смертю.
Дядько заворушив плечима, переступив з ноги на ногу, зiтхнув, як натомлений вiл. Вiн не знав уже, мабуть, що й думати, вiн навiть оглянувся, мов шукаючи пiдтримки, але вулиця довкола була наче виметена – тiльки вiн i оцей, одягнутий у нiмецьке, чужинець, який пiк його поглядом.
– Хто такий? Чого тiкав? – запитав нарештi Гайдук. Спитав уже по-украiнському, тiльки слова пролунали дивно, наче калька з нiмецькоi.
– А бодай вам, як ви мене налякали!
Чоловiк раптом усмiхнувся, переляк враз щез iз його очей, i вони стали такi веселi й цiкавi, що Гайдук уже й не знав: обмирав щойно оцей дядько од страху чи прикидався.
– Чого втiкав? – спитав ще строгiше.
– Я? – здивувався чоловiк. – А чого б це я мав утiкати? Я ж вас признав iще здалеку.
– Упiзнав? І хто ж я, по-твоему?
– Та Гайдук же!.. Чи як вас теперички…
Тепер настав час здивуватися i Гайдуковi. Гайдук ще раз пильно придивився до дядька, i щось у ньому почало мов спливати: якiсь давно знайомi риси пробивалися крiзь густу щетину, зморшками взяту обвiтрену шкiру, товстi веселi губи, цiкавi, як живчики, очi.
– Та я ж Іван Приходько! – вже зовсiм весело вигукнув дядько: вiн був дуже потiшений тим, що Гайдук нiяк не може його впiзнати.




