Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Всi вони, збившись у гурт, смалили цигарки й слухали Приходька Івана, який щось розповiдав, а забачивши Гайдука, привiтався голосно й радiсно:

– З ясним сонечком вас! То й ви уже встали?

Всi одразу ж замовкли, насторожена тиша нависла над дворищем, лише чутно було мукання впряжених корiв. Гайдук, не вiдповiвши на Іванове привiтання, дивлячись прямо i твердо крiзь натовп, що поспiхом перед ним розступився, пронiс закам’янiле обличчя до ганку, ступив на скрипучi дошки.

В постерунку були вже всi три полiцаi – чекали на нього.

Зiрвалися на ноги, виструнчилися, iли очима начальство.

– Чого понiмiли? – запитав строго Гайдук. – Не знаете, як треба вiтатись?

Полiцаi не знали.

– Хайль Гiтлер! І праву руку вперед…

Полiцаi гелгекнули: «Хайль!», Гайдук скрививсь невдоволено, але муштрувати не став: не до того було. Натомiсть спитав:

– Нiкого вночi не затримали?

– Так що нiкого, пане начальнику!

– Всю нiч чергували?

– Всю, пане начальнику!

Гайдук недовiрливо гмикнув, але розповiдати полiцаям про петлю i листiвки не став: не довiряв уже й iм.

Не сказав нiчого й Приходьковi, який вийшов iз кабiнету, почувши «хайль» полiцаiв; чи не принесла ще кого лиха година? Лише поцiкавився:

– Усiх зiбрали?

– Та начебто всiх…

– Повиннi бути сто три душi, – заглянув до блокнота Гайдук. – А в дворi наче менше…

– Хто хворий, а кого в селi зараз немае, – пояснив Приходько. Вiн тримався спокiйно, якось аж байдуже, i це починало дратувати Гайдука.

– Перевiримо, – сказав вiн якомога строгiше. – Дасте менi списки всiх хворих, я сам iх провiдаю.

В очах Приходькових щось наче зблимнуло.

– А ви й медицину вивчали?

– Я й без медицини iх полiкую, – холодно всмiхнувся Гайдук. І щоб збити старосту зi спокiйного тону, зненацька спитав: – А ви чому людей не збирали? З приводу переможного наступу нiмецькоi армii. Чи вас розпорядження комендатури вже не обходить?

– Чому ж не обходить? – заперечив Васильович.

 – Ми всi накази виконуемо… А людей думаю зiбрати цеi недiлi – не одривати ж iх од роботи у будень.

– Ну, про це потiм, – насупився Гайдук: вiдчув, що йому не вдалося застукати Приходька зненацька. – Пiшли до людей.

Вийшли на ганок. Гайдук став, широко розставивши ноги: у хромових офiцерських чоботях, у мундирi нiмецькому, з важким парабелумом, у кашкетi з високим дашком, на брови насунутому.