На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Нiмець засопiв, мов йому забракло повiтря, неспокiйно засовався, червона шия, здавлена тугим комiрцем, враз змокрiла од поту, i Гайдук, переводячи дух, сам себе запитував, упiзнав його Вiллi чи нi, бо жоден м’яз не здригнувся на обличчi високого гостя. І невiдомо, чого б вiн зараз дужче хотiв: щоб Вiллi його упiзнав чи так i лишитися для нього чужою людиною. Бо чи не спитае з нього, як з давнього друга, особливо суворо й нещадно?
Тому навiть не пробував пiдiйти до штурмбанфюрера пiд час перерви.
Вiллi, однак, упiзнав, а може, знав про Гайдука – ще перед поiздкою в Хоролiвку: Гайдук уже виходив з гестапо, як його затримав черговий.
– Пане начальнику полiцii, вас просять зайти у приймальню!
Гайдук аж здригнувся. Виду, однак, не подав: строго насуплений, пiднявся на другий поверх, зайшов до приймальнi.
Тут сидiло повнiсiнько нiмцiв, чекали на виклик. Секретар, як тiльки уздрiв Гайдука, пiдняв трубку, щось тихо сказав. Вислухав, поштиво кивнув головою.
– Зайдiть.
Штурмбанфюрер зустрiв його на порозi. Розвiв широко руками, приязно всмiхнувся.
– A-а, старина!.. Що ж це ти не признаеш своiх друзiв?.. Негоже, негоже.. – Обiйняв за плечi, провiв до невеликого столика, на якому стояло кiлька пляшок. – Вiскi?.. Коньяк?.. – Налив iз пузатоi пляшки, перший пiднiс плескатий келих: – За щасливе побачення!.. Прозiт!.. – Випив, посмакував, похвалив: – Гарний напiй. Що-що, а пити цi французики вмiли. – Наче французiв уже й не iснувало на свiтi.
Гайдук теж вихилив келих – обережно, наче отруту, i хоч нiяк не мiг звикнути до iноземного трунку (тхнув вiн йому чомусь клопами), похвалив i собi. Обережно, щоб не розбити тендiтну посудину, поставив келих на тацю. Сидiв потiм, скутий, напружений, все чекав, що Вiллi от-от поцiкавиться, як воно сталося, що вiн прогавив Івасюту. А Вiллi наче забув, за чим, власне, й приiхав: поринув у спомини. Палив сигарету, розчулено мружився.
Скiльки ж це рокiв минуло, як вiн iз камрадом навчався в тiй школi?.
Гайдук обережно притакував, хоч йому зараз було не до спогадiв: здавалося, що Вiллi в оцих мандрiвках у минуле не зовсiм щирий. Не для того ж приiхав вiн до Хоролiвки, щоб побачитися з ним, з Гайдуком! І чим довше поринав у спогади Вiллi, тим бiльша напруга наростала у Гайдуковi.







