На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Грицько ж, покiнчивши воювати з чуприною, звiвся й пiшов з клунi, бо там, у абсолютнiй майже темрявi, годi було порозумiтися з нiмою. А надворi таки виднiше.
«Чого прийшла?» – запитав вiн на мигах.
Дiвчина розiграла цiлу пантомiму. Показала, як вони з матiр’ю спали, як постукали до них у вiкно, як зайшов отой нiмець страшний, iз пiстолетом при боцi («у… у…» – показувала нiма, де саме висiв той пiстолет), як потiм допитував матiр, хто написав отi двi листiвки – все, що побачила вона й про що здогадалася, було в отiй пантомiмi.
Нiма ота розповiдь тривала досить довго. Потiм Валя розтулила рота й подивилася запитально на Грицька: «Що далi робити?»
Грицько полiз п’ятiрнею в чуприну: обличчя його було похмуре та заклопотане.
Дiвчина нетерпляче ткнула його долонею в груди.
«Зачекай! – одмахнувся од неi Грицько. – Дай подумати!»
«Треба сходити до Женьки», – сказав згодом на мигах.
В нiмоi, яка напружено вдивлялася в хлопця, радiсно спалахнули очi. Закивала, замукала, вхопила його за руку, нетерпляче потягнула од клунi. «Зачекай! – вивiльнився сердито Грицько. – Дай хоч сорочку одiну!» – був у самiй лише майцi.
Рушили, знову спершу городом, а тодi вже й стежиною, i дiвчина, яка швидко йшла попереду, не зупинялася тепер жодного разу, вдивляючись у темряву: тепер вона була не сама, а з Грицьком i тому нiчого не боялася.
До Шульженкiв, що жили аж на тому кутковi, добиралися добрi пiвгодини. Велика, крита соломою хата i вночi свiтила бiлими стiнами, бо нiхто у селi так часто не чепурив, не бiлив свою хату, як жiнота шульженкiвська. І як не прали дощi, якi вiтри не жбурлялись чорноземом, хата завжди стояла, наче лялечка, мов на свято споряджена.
Хата була подiлена на двi великi, через сiни, кiмнати: в бiльшiй, iз пiччю, жили батьки з дiдом Оврамом, а в трохи меншiй, з грубкою – Катря й Євген.
Вiдчинила iм Катря: вона завжди одчиняла, оберiгаючи од лихих людей чоловiка. Упiзнала нiму й Грицька, не спитала нiчого, мовчки впустила до хати.
– Хто там? – спитав iз лiжка Євген: голос його був теплий i заспаний.
– Наречена, хто ж iще приб’еться опiвночi! – сказала з досадою Катря: вона ревнувала нiму до Євгена, хоч i розумiла, що це смiшно, а от нiчого не могла iз собою вдiяти.




