На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Дивився здивовано й весело, мов аж радiючи, що зустрiв свою колишню мачуху, йому мов аж приемно було ii тут зустрiти, i повне, помолодiле обличчя так i сяяло усмiхом.
– Оце так зустрiч!.. Ну, здрастуйте!..
Ступив до кiмнати, подав обмерлiй Тетянi тверду, як дошка, долоню. Вiд нього так i вiйнуло здоров’ям i ситiстю, тiльки коли йшов, прикульгував трохи на праву ногу, i Тетяна згадала одразу ж ним убитого нiмця, отого Крюгера, i iй одлягло трохи од серця: вiн ii нiмцям не видасть.
– Яким побитом? – запитав ще раз Іван: стояв перед нею в блискучих хромових чоботях, у новiсiнькому галiфе, у вишитiй бiлiй сорочцi з тонкого, як шовк, полотна, а з обличчя його все ще не сходила ота посмiшка: трохи привiтна, трохи глузлива.
Тетяна не знала, що йому й казати. Знову подумала про вбитого ним нiмця, про те, що вiн утiк iз села i його не один день шукала полiцiя – зважилась:
– Я втекла з-пiд арешту.
– Овва! – щиро здивувався Іван. – Хто ж вас посадив?
– Гайдук… – І пояснила: – Вiн тепер у нас начальником полiцii.
– Ага, таки погорiв! – аж вишкiрився Іван. – Ото так йому й треба!.. А до вас чого причепився?
Тетяна ледь не бовкнула, що за брата, за Федора, та вчасно схаменулася: хоч Іван уже й не був у полiцii, напевно ж не був, але вона не забула, як вiн допитував ii про Ганжу i про старшого сина Андрiйка. Тому сказала:
– Та за вас же i посадив… Наче я повинна знати, де ви.
Іван аж реготнув.
– А втекти як вам удалося?
Тетяна знову завагалася: казати правду чи нi.
– Нас випустив Ашот… З нами i втiк…
– Ашот?.. Вiрменин?.. Де вiн?
– Там, – хитнула в бiк дороги Тетяна.
– Так кличте ж сюди! – І до молодицi, що стояла, боячись пропустити хоч слово: – Галю, подавай-но на стiл – гостей будемо приймати! – І враз на обличчя його наче хмарина набiгла: зиркнув гостро на Тетяну, пiдозрiло спитав:
– Ви як сюди йшли?
– Дорогою.
– Оцiею? Що iз села?
– Та, мабуть же…
Іван зовсiм насупився, обличчя його стало сердите i зле.
– Знову, зараза, заснула! – вилаявся вiн. – Ну, я ж йому зараз зуби почищу! – Одчинив сiнешнi дверi, гукнув, задираючи обличчя: – Пилипе!
Там довго мовчало. Врештi глухо озвалося:
– Гов!
– Ану злазь сюди!
Зарипiли щаблi драбини, зачовгало в сiнях: до хати увалився Пилип. Парубiйко з гору заввишки: ледь у дверi просунувся. Очi заспанi, обличчя припухле i губи одвислi.
– Знову спав? – запитав грiзно Іван.




