І будуть люди

Тому, мабуть, не носив нiколи Гiнзбург шапки або картуза: так i ходив простоволосий, наводячи тиху панiку на мiстечкових ребе, тiльки в найлютiшi морози прикривав благеньким шарфиком весело вiдстовбурченi вуха. Вони й зараз стирчали в нього, як лiхтарi, – заважали солiдному тоновi. – Давайте, товаришi, ближче до справи… – Гiнзбург постукав олiвцем, перевернув, постукав iще й другим кiнцем, i всiм було ясно, чому зволiкае секретар повiткому, нерiшуче мнеться за столом: усi симпатii його – на боцi Ганжi, вiн i сам, може, затопив би в зуби, якби при ньому хто насмiлився плюнути на адрес Радянськоi влади; але порядок е порядок i кiнець кiнцем комунiсти вони, чорт вас усiх забери, чи не комунiсти! Тож секретар повiткому збираеться з рiшучiстю i, офiцiйно суплячись, запитуе в комунiста Ганжi: – Товаришу Ганжа, ти нам можеш дати урочисту обiцянку, що бiльше нiколи, нi при яких обставинах не пiддасися на провокацiю i не вдасися до рукоприкладства?

Василь вiдповiдае не зразу.

Вiн стоiть, як уперта гора, увесь на виднотi: вiд приношених чобiт iз скривленими каблуками до благенькоi робiтничоi кепочки в правiй безпалiй руцi. Похмуре обличчя його ще бiльше супиться, погляд – важкий, непоборний.

– Не можу.

– От бачите! – сердито й дзвiнко вигукуе товаришка Ольга: очi ii аж палахкотять праведним гнiвом. – Це здекласований елемент, а ми з ним панькаемося!

«Сама ти – елемент! – коситься на неi Василь. – Послати б тебе помiж наших дядькiв, не те б заспiвала!»

Хтось iз членiв бюро сердито смiеться, хтось тихо лаеться.

– Товаришi, дотримуйтесь порядку! – стукае олiвцем по столу Гiнзбург. – Не забувайте, що ви не на ярмарку, а на засiданнi повiткому партii… Якi в кого будуть пропозицii, товаришi?

Першою озиваеться товаришка Ольга. Обличчя – рiшуче, пiд обсмиканою гiмнастеркою стирчать груди: не поступишся – пришпилить до стiнки! З ненавистю дивлячись на понурого Василя, запропонувала-вiдрубала:

– Виключити з партii!.. Судити показовим революцiйним судом!..

– Ого!

– Ну, це вже ти, Ольго, занадто! – поморщився Гiнзбург.

– Я своеi пропозицii не знiмаю! – i сiла, демонстративно вiдвернувшись од Василя.

Ляндер похитав-похитав носком хромового блискучого чобота, пiдняв догори пальця:

– Дозвольте менi!

– Валяй! – хитнув головою Гiнзбург.

– Я думаю, що пропозицiя товаришки… е-е… товаришки…

– Ковальчук, – пiдказав хтось збоку.

– Товаришки Ковальчук, – хитнув, подякувавши, головою Ляндер, – занадто сувора.