І будуть люди

Свят, свят, свят, що ви таке кажете, Вiталiю (з поваги до академiчноi освiти тато нiколи не звертався до зятя на «ти»). Та хто б же цього хотiв!..

А саме до цього i йшлося, – вiв свое зять. Хiба тато не чули, що цар пiд впливом царицi збирався замиритись iз кайзером, вiддавши йому половину Малоросii та балтiйськi всi землi? То нехай же тато не проклинають, а молять Бога за тих рiшучих синiв нашоi многострадноi Росii, що захистили ii вiд жахливоi долi!

– Але як же без царя? – не пiддаеться ще тато – Як будемо жити без пастиря?

– А як в iнших краiнах живуть? – спитав i собi зять з ледь помiтною усмiшкою з отакоi татовоi наiвностi.

– Ну, то ж безбожники! – вiдмахнувся тато. – Жабоiди…

– Цар буде, – втiшав тата Вiталiй. – Дiм Романових вiджив себе, але це не значить, що Росiя лишиться без царя. Росiйський народ вихований в дусi царизму, вiн не може жити без пастиря. Хiба пiсля того, як зник рiд Іоанна Грозного, лишився порожнiм росiйський престол? Нова свiжа кров ввiллеться в Росiю з новою династiею, сильна воля i тверда рука вiзьме владу над нами.

Нового Петра чекае змучена наша Росiя.

– Ну, дай Боже, дай Боже! – свiтлiшае обличчям тато. – Спасибi вам, Вiталiю, втiшили старого. А то як подивишся та послухаеш – волосся на головi ворушиться. Всi тiльки й кричать: «Свобода! Свобода!» А з чим ii iсти – нiхто толком не знае.

– То все перебродить. Все стане на мiсце.

Дорогий гiсть поiхав надвечiр, тато трохи заспокоiвся. Вiн дуже шанував свого високоосвiченого зятя, схилявся перед його авторитетом. Зять мав ясний розум i твердi погляди на життя. Закiнчив духовну академiю одним iз перших, а от, бач, не схотiв постригтися в монахи, вiдразу ступити на блискучу дорiжку, що веде до високого церковного сану. Висловив тверде бажання повернутися на Полтавщину, в село: освiченi пастори там потрiбнiшi, нiж у пишних петербурзьких храмах.

Посiв парафiю у великому селi пiд Хоролiвкою – згодом на його запальнi, сповненi глибокоi вiри казання почали з’iжджатися парафiяни з навколишнiх сiл. Невелика церква трiщала вiд народу, пiтнiли обличчя й спини, заднi гаряче дихали в потилицi переднiм, напирали, щоб протиснутися ближче до амвона, де ставний, гарний, з буйним чорним волоссям i кучерявою борiдкою батюшка промовляв слова iз Святого письма.