І будуть люди

Випустив iз рук державу й скiпетр, злiз iз високого трону – покинув своiх дiтей напризволяще. Як же вони тепер житимуть без нього? Хто за ними дбатиме? Хто порятуе iх од загибелi й «смути»?

Та найбiльше непокоiла Таню доля царевича Олексiя. Колись приходив у ii мрii королевичем iз казок: на баскому конi iз золотою вуздечкою, з мечем у руцi та луком за спиною, добрим красенем, надiею всiх скривджених долею попелюшок. Тепер його теж, мабуть, зсадили з коня, вiдiбрали золотi шати – не мчатиме бiльше царевич дрiмучими лiсами, глибокими ярами прямо в Танине серце.

Їх вiдразу ж вiдпустили на зимовi канiкули. Вдома теж немов когось поховали: щось нове, незрозумiле, тривожне носилося в повiтрi. Тато не знаходив собi мiсця, ходив нервово по кiмнатах, бубонiв одне й те ж:

– Пропала Росiя!.. Загинула Росiя!.. – І ще бiльше горбився.

Мама ще з бiльшим заповзяттям поралася по господарству, ткацьким човником снувала вiд комори до хати, вiд столу до печi, що гоготiла, ненажерно роззявляючи червону пащеку.

Федько день i нiч пропадав десь у мiстi. Вiн схуд, почорнiв, став ще затятiшим i часто сперечався з татом. Сестри замикалися кожна з своiм. А Тетяна носилася з Олегом.

Думала про нього i вдень i вночi, ревниво ховала вiд рiдних його похапливi листiвки i майже щодня писала йому у Полтаву, в медичне училище, довжелезнi листи. В них було все: i дрiбнi щоденнi новини, що приходили в попiвську родину, й розповiдi про цiкавi книжки та ковзання на Хоролi, про сильнющi морози й високi замети – в них була Таня.

Вся ii душа, ще наiвна й щира, з широко розплющеними очима, що сподiваються вiд життя самих тiльки радiсних подiй, самих тiльки сонячних днiв.

Пiд час зимових канiкул iх провiдав дiвер – чоловiк найстаршоi сестри. Приiхав усього на один день, бiльше лишатись не мiг: молода матушка боялася вiдпускати його надовго з дому самого.

Дiвер унiс часточку спокою в настрахану родину священника. Хай тато не дуже побиваеться за онiмеченим царком.

Хiба iм не було вiдомо, що витворялося при царському дворi в останнi роки? Чи не був над ними фактичним царем Распутiн – п’яний мужик, безбожник, живе втiлення диявола? А хiба тато не знають, що робилося на фронтах, до чого йшлося? Чи вам хотiлося б, щоб замiсть православних соборiв на росiйськiй землi стирчали богопротивнi кiрхи, щоб лютеранськi та католицькi попи вiдвертали паству вiд лона православноi церкви!

Тато, переляканий, хреститься.