І будуть люди

Обхопила руками колiна, обперлась на них гостреньким пiдборiддям – задумалась про щось свое.

Васька трюхик та трюхик, вiзок рип та рип, татова голова хить та хить, i Таня i незчуваеться, як дрiмота затуляе iй очi своiми прозорими пальцями.

До Хоролiвки од Яресьок добрих тридцять верстов та ще й iз гаком…

Рахубна штука отой гак! Видумав його, мабуть, якийсь великий жартiвник, чи не запорiзький характерник, та й учепив у кiнцi кожного шляху, що постелились по неосяжних полях Украiни.

– Чи далеко ще, дядьку, до Яресьок?

– Та ще добрих верстов десять iз гаком.

Їдете годину, iдете другу. Стелеться пiд колеса дорога, спроквола розгортаеться перед затуманеним поглядом, як безконечний сувiй полотна. Вже, здаеться, проiхали i десять верстов, десь мае скiнчитися й гак, а Яреськи як крiзь землю провалилися!

– Добродiю, до Яресьок далеко?

Добродiй довго чухае потилицю, поглядае на вашого воза так, наче прикидае сам собi, чи вистачить його доiхати до Яресьок.

– Та як вам, щоб не збрехати… Ото бачите попереду хрест?.

Отут i зiскочите ви з свого воза, як ошпарений, i, вдаривши у вiдчаi об лукаву дорогу отим, що у вас на головi, – брилем так брилем, шапкою так шапкою, – недобрим словом спом’янете жартiвника, що поначiпляв на дорогах облудливi гаки…

Тож мудрий Танин тато не питав, чи далеко iще до Хоролiвки, а як тiльки зсадив зятя бiля його села та спустився в першу балку, зупинив кобилу i почав злазити з воза.

– Тату, ви за чим?

– За тим, дочко, що й пана з воза стягне.

Пiдтримуючи обома руками широкi штани самостiйника, тато пiдтюпцем подався у лози, Таня ж сидiла, надуваючи почервонiлi щоки, – ковтала смiх.

Тато повернувся, блаженно покректуючи. Поглянув на сонце, що розплавленою краплею звисало з неба, позiхнув, перехрестив широко роззявленого рота:

Щось мене на сон хилить. Та й Васьцi пора перепочити.

Розпрiг Ваську, пустив на пашу, дiстав iз воза кобеняк та й подався у холодок – пiд крислату вербу.

Тато вiдразу ж заснув. Згорнувся калачиком, легенький вiтер пробуе йому розчесати борiдку, ворушить волосся на головi, – i таким здаеться тато зараз маленьким, таким беззахисним, що Танi стае жалко його. Вона довго мучиться, що б зробити приемного татовi, врештi надумала: взяла та й накрила його босi ноги теплою маминою хусткою.

Тато спав понад годину.