На нашем сайте вы можете читать онлайн «І будуть люди». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
І будуть люди

Автор
Дата выхода
07 июня 2021
Краткое содержание книги І будуть люди, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению І будуть люди. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним перконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи – третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.
І будуть люди читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу І будуть люди без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
І потiм, коли вiн спитав, як там удома, чи все гаразд, i Оксен став розповiдати, отой байдужий вираз не покидав батькового обличчя, сковував Оксена, в’язав йому слова, i вiн мимоволi почав вiдповiдати на татовi скупi запитання короткими прив’ялими фразами.
Як його жiнка? Слава Богу, здорова. Як дiти? Теж нiвроку. Як дiд? І дiд не змiнився, такий, як i був. Що нового чувати? А що там чувати: як було, так i е.
Батько питав, здавалося, тiльки тому, що так годилося. Тiльки вже тодi, як пiд’iхали до хутора, батько неспокiйно засовався на дошках, спитав, показуючи на жовтiючий лан озимини:
– Наше?
– Наше.
– Зупини.
Оксен тпрукнув на коней, натягнув ремiннi вiжки. Батько важко зсунувся з фаетона, боком пiдiйшов до лану, нахилився, проводячи долонею по дозрiваючих колосочках з колючими чубчиками. В нього затремтiли плечi, схилилася сива голова, i Оксен, враз пройнятий жалем до старого, теж злiз з фаетона, пiдiйшов до батька. Свирид оглянувся на сина – гостро блиснули сльози на його очах, – знову вiдвернувся i все гладив, гладив – не мiг вiдiрвати руки вiд чубатих голiвок.
– Там нас i не пiдпускали до ланiв, – тихо сказав вiн, i в горлi йому заклекотiло.
Вже як пiд’iжджали до хутора i виткнулися iм назустрiч високi тополi та явори, зеленим прямокутником вишикуванi довкола просторого двору, тихо спитав:
– Мачуху… де поховали?
– Бiля матерi.
– Їдь, сину, прямо на цвинтар.
Цвинтар розкинувся на високому пагорбi: утикав його хрестами, всiяв могилами. Однi хрести давно похилилися, iншi стояли прямо, однi могили загубилися у високiй травi, iншi зеленiли довгастими скриньками, акуратно обкопанi, обкладенi дерном, усiянi квiтами.
А може, i справдi всi оцi люди, померши, поверталися до землi, яка iх породила, викохала, годувала та вдягала, водила широкими свiтами, – знову повертались до неi малими дiтьми, i вона, любляча, всепрощаюча, приймала iх, добрих i лихих, щирих i лукавих, приймала в своi вiчнi обiйми та й клала iх поряд: ворога з ворогом, друга з другом – втихомирювала раз i назавжди своiх неспокiйних дiтей.
Оксен хотiв провести батька: показати, де могили, та Свирид заперечив:
– Я сам.
– То я вас хоть пожду.
– Не треба… iдь, сину, додому, а я скоро прийду.
Син провiв очима батькову зсутулену постать, повернув коней додому.
Батька довго не було.








