І будуть люди

Бо цар, хоч би якою доброю людиною вiн не був, поганий уже тому, що вiн – цар, помiщик лихий уже тому, що вiн помiщик, фабрикант уже через свое становище ссе кров iз робiтникiв, хоч вiн, може, нiколи не iсть м’ясного. Як комар не може жити на свiтi, не п’ючи кровi, як хижак помре голодною смертю, коли не буде вбивати слабших вiд себе, так i експлуататор не може iснувати без визиску, без експлуатацii. Отже, справа не в доброму чи лихому царевi, хорошому чи поганому помiщиковi, а в усiй несправедливiй системi, яка дозволяе багатому визискувати бiдного, сильному гнобити слабкого.

Тож треба думати, Василю, не про те, як убити стражника, помiщика, генерала чи навiть царя, а як повалити весь лад, зруйнувати всю оцю несправедливу систему, позбутися всiх стражникiв, усiх панiв одним могутнiм ударом. Для цього ж треба, щоб i робiтники, i бiднi селяни – всi пригнiчуванi та визискуванi Василi виступили, як один, единою органiзованою силою – i тодi нiщо не зможе вам протистояти! А це неможливо, Василю, без органiзаторiв. Саме для цього й iснують у всьому свiтi революцiйнi партii, i ми належимо до такоi, Василю!

Отак учили Василя його новi учителi, вчили довго й терпляче, i слова iхнi не впали на кам’яний неродючий грунт: всмоктав iх Василь спраглим серцем своiм, виплекав, виростив – зробив власними непохитними переконаннями. За них, повернувшись iз каторги, вiв палку агiтацiю на катеринославських заводах, за них воював на фронтах громадянськоi – у червоноармiйських пiдроздiлах, з ними повернувся у рiдне село – будувати Радянську владу, ламати вiковi заклятi традицii, що не раз бувають дужчi за ворожi полки: ворогiв можна знищити, розсiяти навальною атакою, стрiляючи впритул, рубаючи з плеча, а тут – кого будеш рубати? Солдатку Параску, що гризе хлiб з остюками, а теж кричить проти совдепii, бо совдепiя, бач, хоче позакривати всi церкви i йде проти самого Господа Бога? Кого стрiляти? Кума Петра, який репаними п’ятами затулить усе злиденне поле свое та ще й прихопить сусiдське, а горлае проти комуни так, наче вiн – найбагатший помiщик на всю Полтавщину?

– Чи ви хоч нюхали ii, що отак надриваете голос?

– Не нюхав i нюхати не хочу!

– То звiдки ж ви знаете, що комуна погана?

– Добрi люди казали!

Ох, тi «добрi люди»! Не раз у вiдчаi обхопить свою голову Василь, не знаючи, що далi робити, з якими словами йти до людей, щоб йому повiрили.