На коні й під конем. Блакитна дитина

– Таки накличе бiду, – прошепотiв Ванько, блiднучи на виду. – Давай потихеньку, може, обiйдемо.

Але кiт не чекав, щоб ми рушили далi. Не встигли ми й кроку ступити, як вiн, знову задерши хвоста, майнув донизу – через рiвчак, на город, одбiг i сiв, оглядаючись на нас.

Ми у вiдчаi подивилися один на одного. Тепер i я переконався, що кiт навмисне не дае нам дороги.

– Я знаю цього котяру, – бубонiв сердито Ванько. – Це баби Горпини кiт, такий же вреднющий, як i баба.

– Що ж його робити? – зажурився я.

– Давай ще раз обiйдемо, – похмуро вiдiзвався Ванько.

Робити було нiчого, i ми побрели по снiгу – навздогiн котовi. Раз у раз провалюючись в борозни, витирали спiтнiлi лоби. Тепер уже про те, щоб, махнувши на кота рукою, пiти прямо в школу, ми й не думали. Той нелегкий шлях, що ми його пройшли вiд городу до рiвчака, просто-таки забороняв нам поступатись котовi.

– Я свого кота, як прийду зi школи, то повiшу! – сказав згодом Ванько. Я з ним мовчки погодився.

Ми таки обiйшли чортового кота, хоч i були наче скупанi.

Розгнiвана нашим мовчанням, учителька поставила нас до дошки, i ми протягом уроку стояли, як стовпи, похнюпивши голови.

– Бач, обiйшли, i то лиха набралися! – сказав потiм Ванько. – А що б то було, коли б ми прямо через отой слiд поперлися!

Одвiики

Ще нiколи, здаеться, не було такого щедрого лiта, як того року. Кукурудза стояла як лiс, у картоплi не можна було пройти, помiдори росли великi та ряснi, помiж густим огудинням дозрiвали смугастi кавуни та динi-дубiвки з зеленою потрiсканою корою.

Та найбiльше радували мене соняшники. Вони стояли в один ряд навколо нашого городу, як золотоголова сторожа, опускаючи донизу величезнi круглi решета, набитi тугими зернятами. Я вже смакував наперед, як прийде зима i ми будемо вечорами лускати смачне насiння. Я дуже любив соняшникове насiння, особливо коли воно прямо з бляшаного листа, таке гаряче, аж обпiкае долонi, та ще до того й трохи посипане цукром.

Тож усе лiто, доки тi соняшники дозрiвали, я часто навiдувався на город, проганяючи нахабних горобцiв, що викльовували зернята. Кидав у них груддям, стрiляв iз рогатки, ганяв iх по всьому городу i навiть поставив опудало з вiхтем соломи замiсть голови та старим, подертим кашкетом.