На нашем сайте вы можете читать онлайн «На коні й під конем. Блакитна дитина». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Детские книги, Книги для подростков. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
На коні й під конем. Блакитна дитина

Автор
Дата выхода
22 июня 2021
Краткое содержание книги На коні й під конем. Блакитна дитина, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению На коні й під конем. Блакитна дитина. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Анатолій Дімаров (1922–2014) – відомий український письменник, мемуарист, лауреат Шевченківської премії (1981). У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932–1933 років, воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, командував партизанським загоном, отримав поранення. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився у творах письменника, зокрема й у захоплюючих книжках для дітей.
В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.
На коні й під конем. Блакитна дитина читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу На коні й під конем. Блакитна дитина без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Не дивно, що коли мама сказала якось, що ми на два тижнi iдемо в гостi до тiтки, я в першу чергу запитав:
– А соняшники?
– Нiчого з ними не станеться, з твоiми соняшниками, – заспокоiла мене мама. – Я попросила Васютиху, вона iх позрiзае i виб’е.
Я заспокоiвся. Якщо тiтка Васютиха, тодi iнша справа. Васютишин город межував з нашим. Це була кремезна тiтка з червоним обличчям, з ласкавим, аж солоденьким, голосом. Ми часто поралися на городах в одну i ту ж пору, i вона, спершись на сапку, не втомлювалася вихваляти мене перед мамою:
– Та й роботящий же у вас, учителько, синочок, дай йому, Боже, здоров’я! Та й золотi ж у нього ручки!
Я червонiв од задоволення i аж пихтiв, намагаючись показати перед оцiею симпатичною тiткою, на що я здатний.
Тож, почувши, що тiтка Васютиха буде збирати насiння, я поiхав у гостi зi спокiйною душею.
Швидко минули два тижнi в гостях.
В перший же день побiг я на город. Соняшники стояли з повтинаними головами, i менi стало сумно. Але, пригадавши, яке смачне смажене насiння, я повеселiшав i подався до мами:
– Коли ми заберемо насiння вiд тiтки Васютихи?
– Забирай хоч сьогоднi, – вiдповiла мама. – Тiльки дивись, не бери багато за один раз, а то пiдiрвешся.
Забачивши мене, Васютиха зрадiла так, наче зустрiла рiдну дитину:
– То ви вже приiхали? А я тут скучала-скучала без вас! Ану покажися, який ти вирiс! От у матусi синочок, дай iй, Боже, здоров’я та щастя!
Я врештi вiдважився нагадати iй про насiння.
– Зiбрала, аякже, зiбрала. Я ваше в першу чергу збирала, щоб, борони Боже, чого з ним не сталося. Еге, еге, я така: свое хай пропадае, а за чужим уже догляну! Як твоя матуся сказала, так i зробила. Ще й провiяла.
– То можна забирати?
– А чого ж не можна!
Вона повела мене в сiни, де стояло жлукто з насiнням, а поруч – великий мiшок.
– Оце ось, синку, i ваше насiннячко, – показала вона на мiшок. – Я його у мiшечок зсипала, щоб, борони Боже, яка курка не клюнула.
Я спробував пiдняти мiшок. Важкенький, але нести можна.
По дорозi зустрiв Ванька. Вiн допомiг менi донести насiння додому, а натомiсть я йому сказав:
– Приходь увечерi, будемо насiння смажити. Із цукром.








