Ключі Марії

Чудова нагода попрацювати, але iх чекала гостина в Марковича, з яким разом викладали в унiверситетi.

Професор скинув окуляри й протер очi. Перед ним лежав збiрник документiв хрестового походу, але цiкавив його лише один документ – невелика хронiка, яку написав лицар з Галича, повернувшись додому. Цю хронiку вiн читав i ранiше, але зараз мусив читати якомога уважнiше, до кiнця не розумiючи, чого вiд нього хоче полковник НКВС Олег Ваврик. Кiлька днiв тому вiн зателефонував Куриласовi, запопадливо попередивши, що жодних претензiй до товариша професора в нього нема, але дуже хоче з ним перебалакати.

Перша думка була: хоче завербувати, зробити стукачем? Але який сенс? В унiверситетi i без нього е кому стукати. Тим часом полковник, мабуть, щоб зняти з нього напруження запитав:

– Чи ви, товаришу професор, читали хронiку Ольгерда в збiрнику, присвяченому хрестовим походам?

Запитання ошелешило професора. Чого-чого, а такого запитання вiд чекiста вiн не чекав.

– Так. Читав.

– Тодi я попрошу вас перечитати ii ще раз, – м’яко, але наполегливо порадив полковник.

 – Так би мовити, освiжити в пам’ятi. А в понедiлок чекаю о другiй у себе.

– Перепрошую… О другiй у мене лекцiя.

– Ми знаемо. Вас замiнить професор Михайло Рудницький*. Вiн уже попереджений.

– Е-е… добре… А-а… де «в себе»?

– На Пелчинськiй*. Невже не знаете?

Пролунав смiх, i слухавку поклали.

Роздiл 7

Киiв, жовтень 2019 року. Несподiвана гостя, яку важко здивувати

Щавлева кислота, навiть щедро розпущена водою, видiляла гострий запах, який щипав у нiздрях.

У цьому прозорому розчинi на днi лiтрового слоiка лежала грудка ствердлоi глини, з якоi виглядали обiдець i край печатки сигнета. Вже двiчi витягував Бiсмарк його з води на газету i намагався проштрикнути штопфером i навiть знайденим у коробцi з гуталiнами старим шилом з масивним дерев’яним рукiв’ям. Процес рухався у правильному напрямку, але не досить швидко. Наполегливi проколи шилом допомагали штопферу вiдколупувати тонкi шари розмоклоi глини. Щоб не втрачати терпiння, Олег за роботою попивав коньяк. Йому навiть здавалося, що коньяк вiн п’е, щоб забити запах кислоти.

У якийсь момент Олег помiтив, що глина нiби почала ледве помiтно вiдставати вiд обiдця, i вiн запхав у роз’ем найтонший штопфер i натиснув. Вiд грудки глини вiдпав шматочок, оголивши темну печатку персня. Азарт охопив Бiсмарка. Вiн знайшов шматочок фланелi i став старанно стирати з печатки глиняний налiт.