Ключі Марії

Але монети, медальки, iржавi залишки шмайсерiв часiв Другоi свiтовоi йому iнодi попадалися i вирушали далi покупцям, яких вiн знаходив в iнтернетi. Покупцi були «дрiбнi», але ж i товар у нього теж вирiзнявся доступнiстю i дешевизною. Торгiвля таким товаром швидше скидалася на спорт, нiж на бiзнес.

З Адiком вони iнодi зустрiчалися. Той приiжджав до Киева раз на пiвроку у справах i перед вiд’iздом зазвичай телефонував Олеговi i запрошував його на вечерю, на велику, щедру вечерю в дешевiй каварнi. При зустрiчах вiн майже нiчого не розповiдав про свое життя.

Але пiд час останньоi такоi трапези, що вiдбулася в серединi вересня, вiн несподiвано i з очевидною гордiстю оголосив Олеговi, що через кiлька тижнiв стане киянином. Подробицi пообiцяв повiдомити пiзнiше, тодi, коли «казка стане бувальщиною». Так i сказав.

Казка стала бувальщиною навiть швидше. Днiв через десять Адiк покликав Олега Бiсмарка повечеряти до недешевого ресторану. Правда, не встиг Олег уважнiше вивчити хитромудрi назви iталiйських страв, як Адiк забрав з його рук меню i попросив довiритися його смаку.

– У тебе ж трудова книжка вдома? – запитав вiн хвилин за двадцять, накручуючи виделкою spaghetti primavera.

Олег, пережовуючи, кивнув.

– Завтра пiдеш оформлятися на роботу! У Софiйський заповiдник.

Спiвтрапезник трохи не вдавився. Закашлявся, прикриваючи рот долонею i дивлячись на Адiка водночас обурено i здивовано.

– Ким? Куди? – нарештi прокашлявшись, запитав Олег, i в його голосi прозвучав здоровий скептицизм.

– Черговим електриком! – на Адiкових губах з’явилася самовпевнена посмiшка.

– І на яку платню?

– Коли людина йде на роботу у святе мiсце, хiба вона думае про платню? Ти гадаеш, я пiшов працювати у вiддiл культури киiвськоi мерii заради п’яти тисяч в мiсяць?

Олег Бiсмарк раптом побачив у злегка примружених очах одесита вiдповiдi на всi питання. Побачив, заспокоiвся, кивнув i опустив погляд на охололi спагеттi.

– Їж-iж, – пiдбадьорив його Адiк. – Чорний археолог чорному археологовi поганого не порадить.

Роздiл 2

1099 рiк. «Хронiка лицаря Ольгерда з Галича, писана Року Господнього 1111, коли покинули ми з Божою помiччю Святу Землю й рушили в Русь, пробувши тут повних дванадцять рокiв i втративши половину товаришiв»

«Прибули ми, семеро, на Святу землю з Галича Року Господнього 1099 на генуезькому кораблi, що пiдiбрав нас у Константинополi, й вiдразу потрапили на службу до Танкреда Тарентського з Нормандii.