Ключі Марії

Олег пригадував рiзнi деталi розмови, згадував i саме помешкання, меблi, захаращену кухню, дивний запах, у якому вiдчувалися i нотки мокрих обмилкiв, i тепла вогкiсть. А ще в розмовi розкрилась таемниця громадськоi органiзацii «Інститут-архiв», вiд iменi якоi вiн вiдправляв товаришевi батька вимогливi листи. Виявилося, що якийсь молодик попросив у старого зарееструвати на його адресу громадську органiзацiю i дав йому за це п’ятсот доларiв. А потiм принiс якiсь папери старому на пiдпис, показав синовi археолога двi печатки: круглу i прямокутну з адресою.

Круглу вiн забрав собi, а прямокутну залишив старому. Так що Клейно тепер вiдчував себе не нiкому не потрiбним дiдом, а засновником важливоi громадськоi органiзацii. А на питання: «Чим же насправдi займаеться “Інститут-архiв”? той вiдповiв: «Та тим самим, чим i iншi такi ж органiзацii – нiчим!»

Усмiшка сама з’явилася на обличчi Бiсмарка вiд думок про старого. Вiн тепер думав, що дiйсно: люди похилого вiку – вони як дiти.

Тiльки дiтям треба дарувати цукерки, якщо хочеш iм сподобатися i викликати довiру! А лiтнiм людям треба щось солоне – пельменi, консерви!

Щоб вiдволiктися нарештi вiд сiм’i Клейнодiв, Олег дiстав сигнет, покрутив, надiв на мiзинець правоi руки i здивувався – перстень сидiв на пальцi, як влитий. Не тиснув i не бовтався, а сiв так, як король сiдае на трон. І коли Олег це усвiдомив, то усмiшка його стала раптом самовпевненiшою i бiльше не пов’язаною з родиною Клейнодiв, останнiй представник якоi доживав вiку.

Перед сном Олег ще випив чаю i тiльки пiсля цього зняв перстень i сховав його. В хатi було незвично тихо. Дивним чином Бiсмарк вiдчував вiдсутнiсть Рiни, як щось незвичайне i тривожне. Хоча думки про те, що вона може прийти в будь-який час, навiть о п’ятiй ранку, трохи засмучували. Людина, яку вiн впустив до себе, нехай навiть тимчасово, мала б пiдпорядковуватися його правилам, а не жити за своiми. Але Бiсмарк з самого початку дав слабину i тепер цю ситуацiю було не виправити.

Вiн сам пiшов з нею пити, вiн сам дав iй ключ, вiн не вигнав ii з квартири, коли зрозумiв, що ключ вона передала комусь iще.

Об одинадцятiй зателефонував Адiк.

– Ну, як там з написанням iсторii украiнськоi археологii? – напiвжартома запитав вiн.

– Дуже цiкаво! Вважаю, що будуть сюрпризи!

– А коли будуть?

– Скоро!

– То що, може, зустрiнемося i розкажеш?

Бiсмарку ця перспектива не сподобалася.