Ключі Марії

Повернувшись додому, Бiсмарк у всiх кiмнатах увiмкнув свiтло, нiби боявся, що не побачить Рiну, яка десь тут могла сховатися. Проте ii не було. Влаштувавшись на кухнi, вiн вiдчув, що його дiйсно турбуе ii вiдсутнiсть. Врештi набрав номер дiвчини. Пiсля трьох довгих гудкiв у вуха увiрвався чоловiчий голос: «Так, слухаю!»

– Брат Коля? – обережно запитав Олег.

– Бiльше нiколи не телефонуйте за цим номером, – сухо промовив той самий голос. – Телефон я знайшов на вулицi! Тепер вiн мiй!

– А на якiй вулицi ви його знайшли? – поцiкавився Бiсмарк.

– Та яка рiзниця, – обурився спiврозмовник i вимкнувся.

Роздiл 22

Львiв, травень 1941. Незнайомка змушуе професора схопити револьвер

Куриласа зацiкавила одна деталь. Лицар Ольгерд писав, що прихопив собi замок з храму Гробу Господнього, хоч i без ключа.

– Але ж дивна забаганка! – дивувався Курилас. – Навiщо йому замок вiд брами з далекого Єрусалима? Та й без ключа…

Коли ж лицарi прибули до Рима i зупинилися в заiжджому дворi, то забажав з ними побачитися Папа.

Вiн прийняв iх у своiх палатах. Була з ними також i та дiвчина, перебрана за хлопця. Лицарi вручили Папi подарунки – рiзьбленi золотi сарацинськi келихи й тацi, сушенi дактилi й пальмове вино.

«Папа подякував, наблизився до нас i простягнув руку, ми всi по черзi поцiлували його перстень, але Марiя тiльки вдала, що цiлуе. Збоку це нiхто, окрiм мене, не помiтив, але також помiтив Папа i подивився на неi здивовано, а вона голову схилила i намагалася на нього не дивитися.

Та Папi це не сподобалося, вiн узяв ii за пiдборiддя i поглянув у ii очi. Але вона заплющилась.

– Що за дивний хлопчисько! – обурився вiн.

Тодi князь поквапився залагодити прикру пригоду.

– То мiй джура, вiн Ваше преосвященство обожнюе, а тому дуже хвилюеться. Його всього трусило, коли ми йшли до вас. Для нього це пам’ять на все життя. Вибачте йому.

– Гаразд, – кивнув Папа i промовив: – Ви з дороги. Вас поведуть зараз покупатися, а опiсля нагодують.

Вiн дав знак котромусь iз кардиналiв, i нас повели сходами в нижню частину палацу. Та вiв не лише кардинал, а й кiлька озброених воякiв. Ми ж зброю залишили за дверима. Я бачив, що Марiя вiдчутно схвилювалася. Це скидалося на пастку, з якоi викрутитися, мабуть, буде не просто. Я зиркав то на князя, то на Луку, ачей же вони мусять знайти вихiд».

У цю хвилю служниця повiдомила, що пана професора хоче бачити студентка.

– Студентка? – здивувався Курилас.