Ключі Марії

Ключi Марii

Андрiй Юрiйович Курков

Юрiй Павлович Винничук

Подii? у новому романi Андрiя Куркова та Юрiя Винничука розгортаються одразу в трьох сюжетних зрiзах: Хрестовий похiд 1111 року, описаний у Хронiцi лицаря Ольгерда з Галича, початок Другоi? свiтовоi? у Львовi та Краковi, а також сучаснии? перiод. Хто така Дiва, i чому на неi? полюють декiлька столiть поспiль, ким насправдi е чорнии? археолог Олег, i головне – куди ведуть дверi, якi можна вiдчинити ключами Марii?? Про це дiзнаетеся зi сторiнок одного з наи?бiльш очiкуваних романiв сучасноi? украi?нськоi? лiтератури останнiх рокiв.

Андрiй Курков, Юрiй Винничук

Ключi Марii

Автори висловлюють вдячнiсть професоровi Пенсильванського унiверситету Майкловi Найдану, завiдувачу вiддiлу перiодики Львiвськоi нацiональноi науковоi бiблiотеки Украiни iм. В Стефаника Юрiю Романишину та завiдувачу вiддiлом украiнiки цiеi ж бiблiотеки Костянтиновi Курилишину, ветерановi УПА Богдановi Кирницькому, а також нашим найпершим читачам Юрiю Лисенковi, Мирославi Балiцькiй, Орестовi Друлю, Станiславовi Варенковi, Свiтланi Балакiровiй, Олександровi та Тетянi Марковим, Наталii Коломойцевiй, Юрiевi Блащуку.

Лiтературне редагування М. З. Балiцькоi

Художник-оформлювач М. С. Мендор

© А. Ю. Курков, Ю. П. Винничук, 2020

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020

Пролог

1942 рiк. Осяяння Олеся Куриласа

Пригадуючи все, що вiдбулося зi мною останнiм часом, я досi не можу отямитися, не можу поскладати всi подii докупи так, аби вони постали перед очима виразно i послiдовно, як школярi, яким скомандували вишикуватися за зростом.

Подii цi, хоча й уже минулi, конфлiктують у моiй пам’ятi мiж собою, а я блукаю помiж них, як слiпець, намацуючи пiдказки, шукаючи логiчнi пояснення.

Жодним чином я не мiг передбачити того, що зi мною пiзнiше трапилося. Але й забути те невиразне передчуття тривоги й остраху, що може щось незабаром статися, я i зараз не в змозi.

Звичайно, я водночас боявся i сумнiвався, що щось може перевернути мiй свiт, мое життя. Щось схоже я вiдчував перед початком вiйни, коли з батьками вiдпочивав у Карпатах. Погода стояла чудова, серпень щедро обдаровував нас усiма принадами i барвами, але в душi зароджувалося стiйке занепокоення, може, навiть не в душi, а в повiтрi. Воно вiдчувалося в голосах людей, якi мене оточували, яких я зустрiчав на вулицях.