Смарагдова Сага

– Що ж… точно не хочете кави?

Гостi похитали головами.

– Ну, добре. Це почалося, коли Софiя, моя дружина… колишня дружина, була вагiтна. Лишалося зо два тижнi до родiв, як одного ранку я прокинувся, а ii немае. Нi записки, нi повiдомлення – нiчого. Я обшукав будинок i подвiр’я, але марно. Я навiть не знав, що й думати. У лiжко ми лягли разом, а прокинувся я один. Дивина та й годi. Ще й кiшка пропала.

– Кiшка? – уточнив Ден.

– Так, до нас прибилася кiшечка незадовго до того, ну, десь кiлька мiсяцiв, як усе сталося.

– А бувало, що кiшка зникала на кiлька днiв? – поцiкавився Ден.

– Так, бувало, що десь гуляла, але недовго й завжди поверталася. А останнiм часом взагалi не вiдходила вiд Софii.

– Зрозумiло. То що ж трапилося потiм? – запитав Алексi.

– Їi шукали всi: i полiцiя, i родичi, i друзi. Я розмiщував пости в тих паблiках в iнстаграмi та фейсбуцi, де постiйно викладають, що хтось когось вбив чи щось поцупив чи зник безвiсти. «Вийшла з дому й не повернулася» – писалося там. Що я тiльки не думав…

Леонiд замовк, дивлячись у вiкно.

– Тож, вона повернулася… – порушив паузу демон.

– Так, – здригнувся Леонiд, нiби вiдiрвався вiд далеких думок. – Софiя прийшла додому з дитиною на руках. Але я сумнiваюся, що то моя Софiя… i моя дитина.

– Що ви маете на увазi? Що саме вас смутило?

– Пiсля повернення Софiя постiйно була знервована й нiколи не розповiдала про те, що з нею сталося. На всi моi запитання, вона лише фиркала i змiнювала тему. Я намагався змусити ii все розповiсти рiзними методами.

Я благав, скандалив, погрожував пiти. Але iй було байдуже. Сварки були мало не щодня. І з кожною сваркою я ставав усе слабшим i старiшим. Принаймнi, я так гадав. А зараз я думаю, що це було не через сварки, а через дитину.

– Чому ви так вважаете? – поцiкавився Ден.

– Це був наш первiсток. Маленька дiвчинка. Ми вирiшили назвати ii Алiною, на честь матерi моеi дружини. Я нiколи не мав справу з дiтьми й не знаю, як ростуть немовлята. Але Алiнка щодня стрiмко зростала.

Навряд чи, це було нормою. Спочатку я не звертав на це уваги. Я був знесилений i здавалося, що проживав день за рiк.

Старигань мовчки пiдвiвся й направився до кухнi. Вiн повернувся з пляшкою вiски та трьома келихами. Його руки сильно тремтiли i здавалося, що вмить усе опиниться на пiдлозi.

– Панове?

– Не вiдмовимося, дякуемо, – вiдповiв Алексi.

Леонiд наповнив келихи та продовжив.

– Проблемою було й те, що Софiя не кликала нашу доньку на iм’я.