Смарагдова Сага

Скоро, мабуть, дiти читатимуть про це в пiдручниках з iсторii. Його онук кликав це «доiсторичними плюшками», але Іван радiв, що мав можливiсть користуватися ними. Вiн дiстав олiвця та прийнявся розгадувати кросворд, як задзвенiв дверний дзвiнок.

– О, Максиме, вiтаю.

Високий м’язистий чоловiк, рокiв тридцяти на вигляд потиснув руку власниковi магазину.

– Вiтаю, Іване Федоровичу.

– Тамара якраз сьогоднi спекла тiстечка, як ти i просив.

– Чудово! Я за ними i прийшов. Лiза буде дуже рада.

Продавець нахилився, щоби дiстати з-пiд прилавка замовлення.

– Щоправда, одна з коробочок трiшечки прим’ялася в дорозi. Але з тiстечками все гаразд, – вiн дiстав великий пакет, обережно склав у нього коробки й повернувся до свого покупця.

Максим виглядав дуже напруженим та, здавалося, не дихав, хоча видавав якийсь звук, на кшталт ричання. Обличчя його було багряним, а на шиi здулися вени. Вiн незворушно дивився на Івана Федоровича виряченими очима.

– Що з тобою, хлопче? – у голосi власника магазину звучав неприкритий страх.

Максим вдарив рукою по прилавку – льодяники та жувальна гумка посипалися на пiдлогу.

Вiн вдарив ще кiлька разiв, розбивши велику вiтрину. Розмазанi червонi слiди кровi залишалися на розбитому склi.

– Господи, хлопче, заспокойся! Зроблю тобi знижку.

– Нi! Нi! Геть! Йди геть! – кричав Максим, хапаючись за голову.

Вiн ходив помiж полиць, б’ючись головою об стiни.

– Йди геть! Припини! Припини!

Вiн впав на колiна, трясучись, нiби вiд холоду.

Іван Федорович схопив телефон, щоби викликати швидку, але Максим рiзко здiйнявся на ноги та вибив телефон зi слабких рук. Наповнений злобою погляд був спрямований на переляканого старого.

– Будь ласка, хлопче… Максе… я не знаю, що сталося, але ми ж iз тобою не перший рiк знайомi… будь ласка, йди собi.

Максим схопив старого за шию та щосили штовхнув його на полицю позаду. Непритомне тiло Івана Федоровича привалило банками з консервацiею.

Максим вдихнув повнi груди повiтря, пiдняв телефон та набрав номер.

«Слухаю», – почувся жiночий голос на тому кiнцi.

– Я прокинувся. Термiнова справа. Зiбрати всiх на базi «Киiв».

«О, пане Ла Морт. Так. Усе буде зроблено. Висилаемо посилку».

– Нiчого не потрiбно. Тут усе е. У вас е дванадцять годин.

«Зрозумiло, сер. Усе буде готово».

Вiн натиснув червону кнопку на телефонi.