Смарагдова Сага

– Ненавиджу прокидатись, – мовив вiн сам до себе, пiсля чого взяв одну коробочку з тiстечками та направився до виходу, перегорнувши вивiску на дверях, на якiй тепер було написано: «ЗАЧИНЕНО».

* * *

Ден та Алексi стояли бiля ворiт Леонiда Сергiйовича.

– Цiкава iсторiя, – задумливо мовив Ден. – В обох випадках е кiшка.

Алексi мовчав, втупившись в землю.

– Якщо вiрити нашому Бенджамiну Баттону, то за кiлька днiв до Валерiя повернеться його кохана дружина. Чи хтось у ii подобi. А сам вiн перейме естафету експрес-старiння в Леонiда Сергiйовича.

Тож, ми можемо почекати кiлька днiв i спiймати тварюку на живця.

– Або напружити мiзки i знайти ii, перш нiж хтось iще постраждае.

– Мое завдання – спiймати втiкачiв iз пекла. Менi байдуже на цих людей.

– А менi нi. Тож ми робимо по-моему.

Алексi тяжко зiтхнув.

– Нiчого зiтхати. Ти сам мене покликав.

– Ох же ж цi людськi якостi. Ну, добре, якi пропозицii?

– По-перше, потрiбно вiдшукати кiшку.

– Як? Розкидаемо всюди «Whiskas»[5 - Wiskas – вiдома марка корму для котiв.

]i будемо чекати? Ухти, – Алексi глянув на настил iз невеличких округлих бiлих камiнчикiв бiля ворiт Леонiда Сергiйовича. – Милий тут райончик. Такi охайнi тротуари. І гарнi камiнчики лежать. Усi однаковi, пiдiбранi гарно й добросовiсно. Окрiм цього.

Демон нахилився й пiдiбрав чорний камiнець. – Знайома штучка, от тiльки can’t remember, де я мiг таке бачити.

– Виглядае, наче якесь вiдьомське закляття.

– Можливо… а може…

Алексi зник. Ден озирнувся в рiзнi боки порожньоi вулицi.

За мить, демон повернувся.

– Я прогулявся вздовж усiеi вулицi й назбирав кiлька цих штук, – вiн показав Деновi жменю чорних камiнцiв. – Усього на цiй вулицi ще п’ять вагiтних жiнок, але камiнцi лежали лише бiля чотирьох iз них. Гадаю, цi каменi виконують роль мiтки. Отже, хтось помiчае будинок, кiшечка приходить, доглядае жiнку чи, можливо, оцiнюе ii. Можливо, iм не всi пiдходять. Потiм вони забирають жертву й повертають те, що повертають.

– Цiлком ймовiрна теорiя.

То хто ж це такi?

– Не маю жодного поняття. І чому бiля подвiр’я однiеi вагiтноi немае цiеi мiтки, також не розумiю.

– То ходiмо, подивимося.

За кiлька хвилин вони вже стояли бiля потрiбного iм подвiр’я.

– Все пристойно. Гарно. Нiчого дивного не помiчаю, – мовив Ден.

– А я помiчаю, – Алексi скорчив незадоволену гримасу.

Навколо будинку росли густi кущi шипшини.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».