Смарагдова Сага

Прокинутись о восьмiй ранку – грiх, який вiн не мiг собi дозволити.

Щойно гостя пiшла, кiмната наповнилася шумом гучних оплескiв. Урочистим тоном, притаманним Майклу Бафферу,[1 - Майкл Баффер (Michael Buffer) – професiйний коферансье. Вiдомий тим, що затягуе звуки про оголошеннi спортсменiв.] голос, який Ден упiзнав би з тисячi iнших, промовив:

– Ladies and Gentlements! Зустрiчайте! Неперевершений, феноменальний, я!

В кутку пiд самою стелею в повiтрi вiн побачив свого найкращого друга Алексiоса.

Пафосно розвiвши руки в рiзнi боки, демон спускався уявними сходами.

– Схилiться, смертнi, перед величчю найпопулярнiшоi персони пекла! Бо iм’я менi… – його монолог перервала подушка, що поцiлила прямо в голову.

– Досить кричати!

Оплески миттю стихли. Демон замовк.

Ден пiдiйшов до старого товариша та по-братерському обiйняв.

– Привiт, друже! Який я радий тебе бачити!

– Я теж, братику! Скiльки ми не бачилися? Рокiв так, дохренiлiон? – Демон засмiявся, пiсля чого продовжив.

 – Сьогоднi знаменний день. Моi демонiчнi авантюри почали приносити плоди. Сам Його Величнiсть похвалив мене, зауваживши, що такi неординарнi кадри потрiбнi зверху. Хм… чи знизу… ну, якось так, коротше… тож мене чекае пiдвищення, i'm sure, bro. – Алексi рiзко обернувся навколо своеi осi, нiби в танцi, i клацнув пальцями. На столику бiля лiжка з’явилися двi чарки, що ряснiли рiзними кольорами налитих у них напоiв. – Опаньки! Шоти пiд’iхали.

Бiс передав одну порцiю другу.

– Ти розумiеш, що вiдбулося? Твiй покiрний слуга втер носа всiм надутим пекельним цуценятам. І з ким же, як не з найкращим другом, я хочу вiдсвяткувати цю подiю.

– Чудово! – радiсно вигукнув Ден.

– Влаштуемо пекельно круту вечiрку, my friend!

– О, да! Я сумував за нашими вечiрками!

– Я теж.

Раптом роздався звук церковних дзвонiв. Демон дiстав телефон та присвиснув, прочитавши повiдомлення.

– Ухти, схоже робота кличе, – мовив Алексi. – Моi нишпорки помiтили пiдозрiлу активнiсть неподалiк.

– Ти що, i досi займаешся розшуком пекельних дезертирiв?

– Так… чесно кажучи, пiсля того, як нашi шляхи розiйшлися, я взяв невеличку вiдпустку на користь iншоi перспективноi справи. І, як виявилося, не прогадав.

Демон сховав телефон у кишеню пiджака.

– Слухай, а не хочеш зi мною? Як у старi добрi часи.

– Чому б нi? Нiяких планiв на сьогоднi не маю.

– От i чудово. Suit up, мiй друже! Ми вiдправляемось на полювання.