Щоденник Анни Франк

Рiчний акт у п’ятницю минув добре – нас перевели. Я маю дуже непоганi оцiнки. Лише одне «погано», з алгебри – п’ять, тодi – двi шiстки, а все решта – сiмки й двi вiсiмки[2 - У голландських школах – десятибальна система.]. Вдома всi дуже задоволенi. Моi батьки не схожi у цьому на iнших. Для них неважливо – поганi чи добрi в мене оцiнки, для них важливiше, щоб я «пристойно» поводилася, була здорова й весела. Аби тут все було гаразд, решта додасться. Та менi все ж хотiлося б добре вчитися. Мене, власне, до гiмназii взяли умовно, тому що я не пройшла останнiй клас школи Монтессорi.

Але, оскiльки всiм еврейським дiтям треба було переходити до еврейських гiмназiй, то директор узяв мене i Лiз, щоправда, пiсля довгих умовлянь. Я б не хотiла його розчаровувати. Моя сестра Марго теж отримала свiй табель – як завжди, вiдмiнний. Якби давали нагороди, то вона, мабуть, перейшла б з похвальним листом – така розумниця!

Батько останнiм часом багато бувае вдома, йому не можна ходити до контори. Жахливе вiдчуття – раптом виявитися зайвим! Пан Коопхойс прийняв вiд нього «Травiс», а пан Кралер – фiрму «Колен i К

», у котрiй батько теж був компаньйоном.

Днями, коли ми з батьком гуляли, вiн заговорив зi мною про «притулок». Сказав, що нам було б дуже важко жити вiдрiзаними вiд усього свiту. Я запитала, чому вiн про це каже.

– Ти знаеш, – промовив вiн, – що ми вже бiльше року ховаемо у знайомих одяг, меблi й продукти. Ми не хочемо залишити нiмцям наше майно, а ще бiльше – потрапити iм до рук.

Тому ми самi пiдемо, не чекаючи, поки нас заберуть.

Менi стало страшно, таким серйозним було його обличчя.

– А коли?

– Про це не думай, дитино. Настане час – дiзнаешся. А поки можна – насолоджуйся свободою.

І все. Ах, якби цей день був далеко-далеко!

Анна.

Середа, 8 липня 1942 р.

Люба Кiттi!

Мiж недiльним ранком i нинiшнiм днем нiбито проминули цiлi роки. Так багато всього сталося, наче земля перекинулася! Але, Кiттi, як бачиш, я ще живу, а це, за словами тата, – найголовнiше.

Так, я живу, лише не питай, як i де. Мабуть, ти мене сьогоднi геть не розумiеш. Доведеться спершу розповiсти тобi все, що сталося з недiлi.

О третiй – Гаррi щойно пiшов i хотiв скоро повернутися – раптом почувся дзвiнок. Я нiчого не чула, зручно лежала в качалцi на верандi й читала. Раптом у дверях з’явилася перелякана Марго.

– Анна, батьковi прислали повiстку з гестапо, – пошепки мовила вона. – Мама вже побiгла до ван Даана.