Щоденник Анни Франк

Не бiда, що тут волого й стелi нерiвнi, зрештою, у всьому Амстердамi, та й, мабуть, у всiй Голландii зручнiшоi схованки не знайдеш.

Спочатку наша кiмната була зовсiм порожня. На щастя, тато захопив усю мою колекцiю кiнозiрок i пейзажiв, i я за допомогою клею й пензлика всю стiну обклеiла картинками! Тепер у нас зовсiм весело. Коли прийдуть ван Даани, ми зробимо з дощок, якi е на горищi, шафки на стiну й iншi потрiбнi речi.

Марго й мама почуваються краще. Вчора мама вперше вирiшила приготувати обiд. Гороховий суп! Але вона так забалакалася внизу, що суп весь згорiв, горох перетворився на вугiлля i його не можна було вiддерти вiд каструлi.

Шкода, що цього не можна розповiсти нашому вчителю Кеплеру! Ось вона, спадковiсть!

Вчора ввечерi ми всi спустилися в кабiнет щоб послухати англiйську радiопередачу. Я страшенно боялася, що хтось iз сусiдiв помiтить, i просто благала тата повернутися зi мною нагору. Мама зрозумiла мене й пiднялася зi мною. Взагалi ми дуже хвилюемося – щоб нас не почули й не побачили.

Першого ж дня ми пошили завiси на вiкна. Власне кажучи, це просто шмати рiзного кольору й форми, якi ми з татом абияк зшили докупи. Цi розкiшнi гардини прибитi цвяхами до вiконних рам, i, поки ми тут, знiмати iх не будуть.

Праворуч вiд нашого дому – велика контора, лiворуч – меблева майстерня. У цих примiщеннях пiсля робочого дня немае анi душi, однак шум все ж може туди долинути. Тому ми заборонили Марго навiть кашляти вночi – вона страшенно застуджена. Бiдолашнiй доводиться ковтати кодеiн.

Дуже рада, що у вiвторок прийдуть ван Даани. Буде затишнiше й не так тихо. Вiд тишi я страшенно нервую, особливо вечорами й уночi, я б вiддала все, що завгодно, тiльки б у нас ночував хтось iз наших захисникiв. Менi все здаеться, що ми звiдси нiколи не вийдемо i що нас знайдуть i розстрiляють. Ця думка мене страшенно пригнiчуе. Вдень теж треба дотримуватися тишi, не можна голосно тупати й треба розмовляти майже пошепки, щоб унизу на складi нас не почули. Мене гукають!

Анна.

П’ятниця, 14 серпня 1942 р.

Люба Кiттi!

Я покинула тебе аж на мiсяць. Та не щодня стаеться щось нове. 13 липня прийшли ван Даани. Власне, було домовлено на чотирнадцяте, та через те, що нiмцi цими днями викликали все бiльше й бiльше евреiв i взагалi було дуже неспокiйно, вони вирiшили за краще прийти днем ранiше, нiж днем пiзнiше. Вранцi, о пiв на десяту – ми ще снiдали – з’явився Петер ван Даан, доволi нудний i сором’язливий хлопчина рокiв шiстнадцяти.