Невідоме Розстріляне Відродження

Хiба вона того не знае, що у мiстi гуляе пошесть грипу, i що застудитись у таку годину, тим паче ще дитинi, дуже легко, легше, чим вона думае. Хурка ж у нього знаменита! У свiй час на нiй iздили неабиякi пани, а ще зовсiм недавно, днiв два-три тому, вiн возив на нiй голову страховоi каси. Хай дама дасть йому шiсть гривень, та ба, вiн згоден уже на п’ятдесят, бо у неi дуже мила дитина, i вiн одним духом приставить ii, куди вона скаже.

Вiн довго ще циганив, поки нарештi жiнка пристала на його пропозицiю.

Через хвилину ремiннi вiжки торкнулися худих бокiв гнiдоi.

Вона напружила груди i шию, щоб рушити з мiсця, але здеревiлi ноги вiдмовилися коритись ii намiрам. Тодi в повiтрi просвистiв батiг, i по ребрах гнiдоi пробiг гострий вогник. Вона рвонулась уперед, i, слухняна вiжкам, повернула лiворуч, за рiг.

Тепер вiтер дме у лису обiдрану потилицю шкiряноi халабуди. Гнiда поволi зогрiваеться. Хоть ноги i болять у суглобах, але приемно пробiгтися, ще краще було б пройтися поволi, пiсля довгого стояння на холодi й трохи збунтувати собi кров.

Шкода тiльки, що на вулицi багато холодних калюж. Їх треба обходити, бо iнакше бiль у суглобах збiльшиться i тодi – не задрiмати всю нiч!

Вона бiжить лiнивим пiдтюпцем, збиваючись час вiд часу з продавленоi у бруковi колii.

Самсон лаеться:

– П’яна баба! Сором iхати на такiй клячi!

Але за мiстом, коли дорога пiшла вгору, гнiда починае шкодувати за стiйкою на перехрестi двох вулиць.

Де це видано бiгати на гору? Адже iй нiчим вже дихати, i ноги не хотять пiднiматися з землi.

Не побiжу! Годилося б самому тягати свiй драний вiзок.

Але «сам» не подiляе ii думок i ганьбить ii iм’ям ледащицi. Замашний батiг знову свистить у повiтрi.

По дорозi до стiйки щасливий Самсон зустрiв ще одного пасажира. Треба було iхати на вокзал. Гнiда хотiла запротестувати: вона дуже зморилась, i iй треба спочити, хоть би п’ять хвилин. Але згадала за батога й покiрно напружила стомленi м’язи. Нiщо ii не врятуе вiд далекоi путi!

А по вокзалi вона спочила.

Хурка виiхала з метушливоi площi й зупинилась бiля великоi крамницi. Самсон зник за широкими скляними дверима й довго там барився.

Вона стояла i важко дихала. З ii слини здiймались випари й мiшались з туманом; голова похилилась набiк, майже звисла на повiдок; великi чорнi очи вкрилися сiрою поволокою, а по сухому перенiссю збiгали сльози.

Згодом вона втишила дихання й знову стала думати про свiй дiм.

Нарештi вийшов Самсон. Лице йому було червоне, i очи блищали.