Невідоме Розстріляне Відродження

Одначе, лиш устигла вона задрiмати, як увидiлось перехрестя Пушкинськоi й Комсомольськоi, затим – хурка, Самсон; вона напнулась, щоб поцупити на гору жiнку з дитиною, i прокинулась. І знову десь штрикнуло в грудях.

З весни гнiдiй пiшов лише сiмнадцятий рiк, та проте вона вже зовсiм стара. Важка праця й злиденнi харчi виснажили ii передчасно. Колись чiтка бiла пляма на лобi тепер злилася з сивиною i загубила своi береги.

Найшлася вона в сiльськiй загородi, вiд чорноi робочоi кобили i невiдомого жеребця.

Їi мати погуляла в чередi, i на другий день уже забула, хто був ii коханець. У тiй же загородi вона виросла й зазнала втiхи, що дае молодiсть. Їi господар був хмура людина i не звертав на неi уваги, аж поки не пiшов iй третiй рiк. Аж тодi вона впала йому в око i вiн взяв ii, разом з матiр’ю на осiнню оранку.

Незабаром мати зiйшла з двору, i вiдтодi гнiда сама почала обробляти господарство. Так продовжувалось чотири роки. За цей час вона вматерiла, з лошати стала чепурною кобилою, i помирилась на тому, що праця – це ii обов’язок i що в усьому треба коритися господаревi.

Але на п’ятий рiк ii господар, за старим хижим звичаем: торгувати на грошi абсолютно незалежною в природi твариною продав ii своему сусiдовi.

Як на думку гнiдоi, великих змiн вiд цього не трапилось. Хiба що стайня стала трохи бiльша та новий господар був трохи веселiший.

У цьому дворi вона працювала два роки, поки, одного разу, не пiдiрвалась на возовицi. Тодi ii знову продали; i хоч по справедливостi вона належала тiльки самiй собi й природi, нею став володiти й тиранити якийсь мiський вiзник.

Що й говорити, праця стала значно легша; гнiдiй уже не доводилось тягати важкоi борони, чи iздити пiд далеку хуру. Але за те ii примушували ввесь час бiгати. До цього вона не звикла. Бувши селянкою, вона добре розумiла помiрну ходу й вважала, що ходити повагом корисно для здоров’я. Іншоi думки був вiзник; йому треба було, щоб його раб, гнiда кобила, ходила пiдтюпцем i погоджувала свiй конячий свiтогляд з його людськими потребами.

І щоб перевиховати ii з мамулуватоi селянки на культурну вiзницьку коняку, вiн купив спецiяльного батога з помiрними, круглими гузами.

Приймаючи цю науку, гнiда часто згадувала село й шкодувала за розхряпаним возом. Вiзник був п’яничка; у днi його веселощiв, вiн був особливо лютим i щедрим на свiй батiг. Їй хотiлось тодi бiгти кудись у степи й сховатися вiд свого господаря й мiського грюкоту у розлогiй балцi.