Невідоме Розстріляне Відродження

Зрiст його далеко перевищив Христинi сподiванки й не вiдповiдав розмiрам будки. Взагалi йому було там тiсно з матiр’ю, i вони часто гризлися. Другоi будки, як обiцяла Христя, не побудували. У теслi було багато клопоту, бо вiн таки придбав у господарство пару кiз i, пораючись бiля них, мало зважав на житловi умови своiх псiв.

Та серед зими сiра несподiвано зiйшла з двору й Брунька лишився сам у теслинiй оборi.

Вiн був тепер повним господарем будки i мало побивавсь за матiр’ю, бо любов його давним-давно належала Христi.

III

Прийшло друге лiто.

Одного разу теслиха з Христею зiбралися до мiста. Брунька, що перед тим бавився з Христею, ув’язався за ними й пiшов назирцi. Та на метушливiй базарнiй площi вiн загубив iх i, скiльки не нюхав повiтря, не змiг вiдшукати iхнього слiду. Вiн поклав собi повернутися додому, як несподiвано почув, що на шиi в нього зашморгнулася вiрьовка. Вiн сiпнувся вперед, але вiрьовка затяглася ще дужче i йому потемнiло в очах. Далi вiн почув, що його потягли по бруковi, i незабаром вiн опинився в холодку.

Спочатку вiн не зрозумiв, що з ним трапилося. Адже ще хвилину тому вiн вiльно бiгав помiж людей i вiдшукував Христин слiд. Нинi ж вiн прип’ятий i його горло стискуе петля.

Вiн знову сiпнувся вперед – i побачив перед собою дядькове бородате лице. Той дивився на нього трохи злякано, трохи з цiкавiстю i тримав напоготовi ремiнного батога. Тодi Брунька збагнув, що його полонили.

Невдовзi дядько спродався й зiбрався додому. Полагодивши сiделко на чорнiй шкапi, вiн полiз пiд воза й накинув на Бруньку широкого лантуха. Потiм положив його на воза й вони поiхали по труському бруковi.

На першому ж кроцi Бруньку пiдкинуло вгору й, падаючи назад, вiн боляче вдарився об залiзний шворень. Далi пiдстрибування й удари повторювались через кожнi пiвхвилини, коли постряпана розточина на правому колесi попадала на брук. Бруньцi не вистачало повiтря й кружляло в головi, але вiз iхав сумирно, не поспiшаючи, й здавалося, що кiнця тим мукам не буде.

Та за мiстом дядько витрусив його з лантуха й прив’язав до полудрабка. Брунька зiдхнув на повнi груди й, оглянувшись назад, побачив свою обору. Йому враз промайнули перед очима Христя, його будка, двiр, i вiн уперся переднiми лапами в землю. Але вiз котив далi, мало зважаючи на Бруньчине борсання. Тодi вiн почав гризти прядив’яний мотуз, що так несподiвано втрутився в його життя.