Невідоме Розстріляне Відродження

Вiн пiдвiвся й пiшов шукати притулку. Мжичка не вгавала. Вовна йому намокла й вогкiсть пробиралася до самих кiсток.

Нарештi, в кiнцi вулицi заманячили дерев’янi переходи через рiвчак i вiн полiз пiд них з намiром перебути там нiч. Але рiвчак залило водою й не було там жодного ступня сухого мiсця, де Брунька змiг би вмостити свое зморене тiло.

Тодi вiн знову опинився на базарнiй площi й залiз пiд порожнi ящики, що стояли бiля рибноi крамницi.

Спочатку йому хотiлося спати. Та незабаром заболiло в суглобах i сон вiдлетiв.

Потiм йому заманулося iсти. Гострi рибнi запахи лоскотали нiздрi й дражнили. Десь пiд грудьми стиснувся порожнiй шлунок, i слiдом за цим його рот наповнився тягучою, клейкою слиною. Вiн вилiз з-пiд ящика й нюхнув повiтря. Але дарма було шукати поживи! Крамниця була замкнена на кiлька замкiв, а покидьки, що тут бували вдень, давним-давно пiдiбрали iншi собаки.

Вiн повернувся назад i почав слухати дощове шарудiння. Раптом в його уявi промайнула Трохимова постать.

Вона побула з ним одну хвилину й щезла.

– Де це вiн тепер, i як його шукати?.. Чи може вiн кинув його напризволяще, доживати вiку в мандрах?..

Згодом бiль у суглобах знову розiйшовся й нагадав йому про старiсть. Крутило в кiстках, стискувало у грудях, i ноги, що ранiше не знали нiякоi втоми, дрижали, як у пропасницi. Справдi, вiн нiкчемний уже пес, бо не здолае навiть дiстати маслака, щоб вдовольнити свiй шлунок!

Вiн крутився всю нiч з боку на бiк, прикриваючи хвостом своi ноги й намагаючись заснути.

Дощ забивав пiд крила ящика й мочив йому спину.

Ранком вiн облизав дiнце з оселедчаноi дiжки й знову взявся шукати Трохима. Дощ, нарештi, вщух i на якийсь час виглянуло сонце. Базарна площа залюднiла й укрилася гамором. Обабiч вулицi шикувалися селянськi пiдводи. Запаснi баби злазили з полудрабкiв i розкладали бiля колiс свiй крам. Вiн побiг туди й обiйшов з кiнця в кiнець усю вулицю, але господаря свого не зустрiв. Вiн побував ще раз бiля вокзалу, i вже потiм став бiгати по всьому мiсту, покладаючись на щасливий випадок, що приведе його до розхряпаного Трохимового воза.

Та опiвднi його перемiг голод, i вiн припинив те гасання. Тягуча слина бiгла вже пасмами й вiн ледве встигав облизувати губи. Йому ще нiколи так не хотiлося iсти! Треба було негайно щось проковтнути, бо ось зараз пiде обертом голова й знемiчнiлi ноги вiдмовляться ходити.

Тодi вiн згадав за вчорашнi рибнi запахи й удався до своеi ночiвлi.