Невідоме Розстріляне Відродження

Шиянiвська була за печерським базаром, а провулок перетинав кiнець ii. Я вгадував, куди заверне жiнка, але щоб не випереджати ii, iшов за нею. Жiнка йшла не поспiшаючи, i iй, мабуть, було дуже важко йти, бо вона часто зупинялася, набирала в груди повiтря i брала кошик то лiвою, то правою рукою.

Їй було рокiв тридцять. Чорне схудле обличчя, з великими темними очима, вражало схованим болем i було схоже на обличчя чужоземки. Тонкi, чистi пальцi наче нiчого не робили, але я згадав, що вона мие.

Завернула вона у ворота, обмазанi жовтою фарбою, старi, зробленi з якимсь залiзничним смаком iз казенних рейок. «Невже вона живе в цьому будинковi?» – подумав я, побачивши чепурний будинок iз цегли, вибiлений глиною, на двi кватирi.

Я помилився. Жiнка увiйшла в подвiр’я, що в кiнцi його стояв мазаний сарай. Вона глянула менi в обличчя, силкуючись вловити в ньому щось, а я стояв, нiчого не розумiючи. Другоi хати в дворi не було.

«Ага! Певне, вона поведе мене зараз через чорний хiд в цю бiлу хату», – знову подумав я i сказав:

– Сюди, мабуть? Це ваш дiм?.

– Нi, не туди, то – чужа хата, – сказала жiнка й пiдiйшла до сараю.

То була хата жiнки. Одчинивши ставню, вона силкувалася влучити якоюсь залiзною карлючкою по рейцi, що була замiсть гачка. Маленьке вiконце з латаними шибками, дверi зробили сарай схожим на хатину, але все ж це було погане житло.

«Довго жити я тут i не думаю, – заспокоював я себе, – крiм цього, не можна ж судити про хату зокола».

Я увiйшов у сiни. Середина халупки була дуже вбога. Кiмната була з окремими дверима, просто з сiней, бiльше схожа на кладовку. Порожня.

– Я буду жити у вас приблизно з мiсяць… можна так? І коли можна, то скiльки ви вiзьмете? П’ять карбованцiв? От i чудесно…

Я дав жiнцi 10 карбованцiв i сказав, що за мiсяць платню вона одержуе наперед. Як зрадiла ця жiнка! Їй до зарiзу потрiбнi були грошi. Їi чоловiк кинув лiкувати свою руку тому, що немае чим заплатити за електрику.

Вона побiгла до себе в кiмнату, щоб принести менi решту грошей. Їi не було так довго, що я подумав, чи не трапилося чого з нею. Але хвилин через п’ятнадцять жiнка прийшла й висипала на стiл лишок. Я здивувався i не знав, що робити.

Що це значить?! Я нiколи не одержував так багато самих мiдякiв. Це справдi були мiдяки в 1, 2 й 3 копiйки на всi 5 карбованцiв! І жодного п’ятака.