Невідоме Розстріляне Відродження

Але тепер я згадую рiзнi характернi риси облич усяких жорстоких деспотiв, убивць i в думцi порiвнюю iх з лицем Герасима. Я навiть перебiльшую.

Товстi губи Герасима – раз, – малий рiвень розумового розвитку, «iнтелектуально нерозвинений iндивiд». Випнутi наперед щелепи – два, – жорстокiсть натури. Розрiз ока – надто малий, порiвнюючи з вiддаленням вiд одного ока до другого, й товсте перенiсся, як лоб у бугая – три. Товстi вуха, мавп’ячi руки – чотири, п’ять…

Тепер я думаю: або стогiн – звук повiтря (чого вони замовкли, коли я постукав?), або Герасим проробляе екзекуцii, – можливо, вiн садист, – над своею жiнкою Любиною.

Очi з виразом пригнiченоi, майже ненормальноi людини, що були в Любини, потверджували це.

Аж несподiвано моi думки перервав стогiн. Вiн знову – тонкий, страшний i безпомiчний, що зразу ж викликав острах, – почувся з кiмнати.

– Це Еолова арфа, – заспокоював я себе, але сам не вiрив собi. Яка в бiса Еолова арфа, коли людський стогiн. Знову притулив вухо до стiнки. Стогiн був такий тихий i складався iз таких звукiв, що я не мiг добрати, чи йде вiн iз кiмнати чи нi.

Коли я силкувався знайти положення кiмнати й вiддалення од звука, де вiн починаеться, до мене, я мав такий незанотований акт. Стогiн чувся iз-за стiнки. Починався вiн наче iз землi. (Льох…) Таким слабким вiн мiг бути тодi, коли вiн далеко схований. Стогiн – тi звуки, що бувають тодi, коли людина вмирае од болю, але коли цей таки бiль не дозволяе стогнати дужче. Тут – iдiотська середина.

«Коли я зараз пошкрябаю i вiн замовкне, як вперше, це буде свинство», – подумав я i, як тiльки мiг тихо, пошкрябав глину нiгтем…

І стогiн щез… Я перестав шкрябати – знову почувся стогiн i враз замовк. Я чекав хвилин iз п’ять i ще раз, наче гукаючи до нього, постукав. Стогiн з’явився…

Переляканий, вже нагадавши рiзнi дурницi, я постукав дужче. Стогiн дужче застогнав. Стогiн щось молив, вiн озивався до мене.

Украй вимотаний цiею сигналiзацiею, я лiг, заплющив очи i обмотав голову сорочкою, щоб нiчого не чути…

Уночi пройшов дощ.

Я хотiв побачити Герасима, щоб побалакати з ним. Можна було поговорити й з Любиною, але менi чомусь здавалося, що сьогоднi ii не побачу. Проте не було дома Герасима.

Це видко по слiдах вiд маленького возика й вiд нiг, що тягли його до ворiт. Любина пiдiйшла до мене.