Невідоме Розстріляне Відродження

Десь унизу гудiв натовп i гомонiв трамвай. Здавалося, що життя це точка з тисячами ниток у всi боки, таке рiзноманiтне, таке хороше. І досадно було тiльки одно, що прожити можна тiльки по однiй ниточцi. Яку не вiзьми, а все по однiй. Чому не можна бути разом i чоловiком, i жiнкою, i цiею зсохлою мухою, що жила лiтом. Ну, чому не можна жити хоч два рази. І почуваеться великий сум за життям незнаним i недосяжним чужим життям. Почуваеться нове щось, а мусить гинути серед старих, перешитих наново поглядiв i не може вирватися.

Несила людинi стрибнути за обрiй…

Ах, цей Михайло… Бачить вона море широке, ясне, а крил немае щоб перелетiти це море.

Пожити б на всi заставки. Хоч хвилину пожити, як житимуть люди потiм, колись, досадно все ж таки бути угноенням для майбутнього.

В кiмнату блiдо зазирав мiсяць. Почала роздягатися та щось заворушилося бiля дверей. Вiдчинила.

Засунувши голову мiж колiна, сидiв чоловiк. Покликала. Голову сонно пiдвiв, подивився каламутними очима.

– Їсти.

– Зараз, заходьте обiгрiтися.

Але вiн дивився немигаючим поглядом.

– Їсти.

Прибiгла, принесла, в руку поклала, почала кликати знов:

– Зайдiть, зараз буде чай, супу зваримо, – за плече взяла.

Той схопив кусень i, вирвавшись, вибiг на вулицю. Пiшла до себе, хотiла начистити картоплi, але згадала, що на обiд тодi не стане. Закипiв чай, налила в шклянку, кинувши таблетку сахарину. Полiзла в ящик, щоб узяти хлiба, але згадала, що бiльше немае. Випила так.

Почувала, як болять ноги i голова крутиться, але перемогла себе й пiшла на роботу.

Зустрiла Михайла.

– Ти сьогоднi на вночiшнiй, я теж.

– Ідем разом, – а в самоi голову колом стисло. Похитнулася. Пiддержав.

Додому привiв. Як iшла – не пам’ятае, вдома краще стало… Михайло докоряв, а iй соромно було за слабiсть.

– А тобi що? Всi ви хорошi, всi пиляете: i Галя, i ти, а що з ваших слiв.

А Михайло думав: «Ну, що з нею робити? Вперта така i нiяк ii не переконаеш. Знаю, коли б схотiла, – могла б жити й краще, але всi голодують, то й вона не може про iжу думати».

Був злий на Катерину за те, що всякий, хто схоче, може тягнути з неi соки.

А весна владно будила землю. Ішла Марiйка вулицею й побачила проти себе об’яви…

Показовий суд над проституткою.

Цiкаво. Треба зайти. Проходили – Данило, Катерина, Петро; убiк шугнула, а серце застукало… Не змiнився вiн майже.

Зайшла усередину. Сiла. Шукала очима.

– Суд iде.

Встали всi.