Невідоме Розстріляне Відродження

– Я, – почав Данило i заговорив швидко-швидко, – я не знаю… Хочеться iнодi поцiлувати ii, а потiм вийняти грошi, на стiл покласти: на, за труди. Я боюся себе… Це паскудство, я знаю.

– Ех, ви, а що на судi казали?

– Що суд? От менi суд, – вдарив себе в груди.

– Як урочисто… Ви себе любите, а не ii.

– Може.

Ввiйшли Галя й Марiйка.

– От i купили. А!.. Данило!

Данило пiдводиться i вклоняеться до всiх. Марiйка мовчки дивиться вслiд, а Катерина:

– Де були?

– До Нiни ходили.

– Як живе вона?

– Добре, здаеться, – каже Галя, а Марiйка пiдводить очи i говорить злим, тремтючим голосом:

– Де там… Аборти й аборти, а Дмитро до проституток ходив, – i запнулася.

Катерина загладила:

– Ну, час годувати дитину, вже й так спiзнилися на пiвгодини. Дивись, Галю, не буду пускати, – ти ж тепер Соропкоп ходячий…

А Марiйка вперто:

– До проститутки ходив, а Нiна знае й смiеться: «А що йому робити, коли я не могла». От, Нiна гадала мати на зиму дитину, а тепер знову…

– Кинь, Марiйко!

– Ходив.

А Катерина знов балакала з Данилом. А Данило:

– Ви не знаете, Катю, а я… я в Івана подробицi всi розпитав. О, вiн добре усе пам’ятае, а я все розпитую, розпитую.

– І ви йому досi й шиi не скрутили: треба вам вiд Івана перебратися, а нi, то хай Марiйка знову на вулицю йде, як не хочете жити з нею: нащо мучити даром.

– Не можу я.

– А не можете, – розсердилася, – тодi забирайтеся… Я скажу, що ви виiхали.

– І виiхати не можу…

Подивилася суворо:

– Ех, що з вами балакати.

А Марiйцi в той вечiр сказала:

– Слухай, думала довго я. Краще вирвати разом. Данила не вернеш. Та й вертати не варто.

– А! Я так i знала. Хорошим прикинувся. Знала. Тепер знову на вулицю…

– Можна якось iнакше буде влаштуватися.

– Ну, вас, – вилаялася Марiйка, – всi однаковi.

– А Галя?

– Ет, вони ще дiти. Яка там любов, коли забути старого не можуть.

Хустку схопила, хрьопнула дверима й вибiгла.

– Що там сталося? – спитала Галя.

– Нiчого, – сказала Катерина й вийшла на вулицю. «І як вона не побачила, що не час так ще балакати з Марiйкою». Повернулася аж о десятiй.

А на другий день Данило з Катериною радився, як би йому з Марiйкою разом примiщення десь знайти.

– Тепер, може, що й вийде, але ж стукнiть ще раз Івана… Ви почали виправлятися.

А сама марнiла. Видно, вивiявся дух степовий.