Невідоме Розстріляне Відродження

– Ти не зрозумiла… Чому ти не пiшла до гарного лiкаря?

– А, от про що ти турбуешся… Як це схоже на тебе… Іди.

– Не сердься.

– Іди, кажу. Завтра прийдеш…

Нiч минула. Прийшов ранок, i вранцi прибiг Данило.

– До Катерини пустiть.

– Не можна, – сказала Галина. Вiдштовхнув, вскочив.

– То ви казали Марiйцi, щоб пiшла вiд мене?

– Я.

Лаявся, ногами тупав, загрожував, а Катерина лежала блiда й сказала Галинi:

– От устану, може, тодi все влаштую, а Данила треба провчити трохи.

Прийшов лiкар. Подивився.

– Погано. Надii зовсiм мало… Зайду ввечерi.

Увечерi сказав Катеринi:

– Швидко ми вам полагодимо.

Головою мотнула:

– Нi.

Коли людина вмирае, то почувае себе самотньою, бо найкращий приятель скаже тодi, що поганий в неi шлях, i не пiде за нею.

А Катерина знала, що вмирае. Вечiр темним оком дивився знадвору. Інодi ловила Михайлову руку й шепотiла.

– Не хочу я, ой, не хочу…

Нахилився Михайло, питав:

– Чого не хочеш?

Як вiд сну прокидалася й казала свое.

– Так. Нiчого. Поклади свою руку. Холодна вона… Гарно пiти зараз степом, вiтер там, а пам’ятаеш, як той рiк ходили, як золото спадало з дерев i яка я була дужа тодi. Як мiй гурток на заводi?

– Приходили хлопцi вчора, питали, то ти не велiла пускати нiкого. Нiчого-нiчого, будеш скоро героем. Пiдемо в степ знову.

– А будеш любити, як я схочу?

– Буду… Лише скажи як…

– Ну, – безсило рукою махнула.

– Ну, що ж…

– Ну, що ж, коли ми iнакше любити не можем ще. Галю, ти не будеш проституткою? А ти, Петро, не зробиш ii такою?

– Що? – здивовано.

– Так. То Марiйка казала. Михайле, ти знаеш, чому я зробила це. Аж до останнього, коли вже сидiла в лiкаря, все думала, що цього не буде, а потiм рiшила з тобою порвати, а дитина б зв’язувала, я сама у всьому винна.

Катерина просила залишити ii одну, а потiм Галину покликала.

– Цi спали, а цi прочитай, а потiм Михайловi колись вiддаси.

– Це ти? Зламало таки. Кинь. Все буде гаразд!

– Ну-ну, не дури. Я сама знаю, – знайшла сили жартувати: – Не цiлуй нiкого так мiцно, нiколи: губи болiли… Миша, бiльше уваги звертай на ту, що любиш, силкуйся зрозумiти кожну маленьку думку ii i вмiй чути те, про що не кажуть, про що iнодi мовчать.

Лежала вона така бiла, струнка, а очи темнi.

– Михайло, скажи щось гарне.