Невідоме Розстріляне Відродження

– Це дала менi Катерина… Отой синенький зшиток тобi передати наказувала, а це на, прочитай, Михайле.

Михайло розвернув перший зшиток. Там було:

Гармонiя i свинушник (Повiсть).

Комсомолу з тривожною любов’ю.

– Читай, читай!

Михайло почав:

«Я омочила перо свое в кров, любов’ю й зненавистю на папiр дихнула я. Я люблю людину, коли стоiть вона просто, бентежлива й непокiйно-буйна. Коли вона каже:

– Що з того, що тут стiна? Я мушу пройти, я мушу вперед пройти.

І проходить або вмирае…

Я ненавиджу тебе, людино, за те, що ти ходиш крадькома… Зупиняешся часто i вклоняешся на всi боки.

Я не люблю, коли ти прислухаешся до бурчання шлунка й запевняеш, що то найкраща музика.

Я гукаю на всiх, хто вiдчув вiдблиски промiння й бачить свiтло:

– Розбийте цi стiни, болото засмоктуе нас.

Вже сонце сходить i золотить обрiй!

Тобi, жiнко, й тобi, мужчино, спiваю я нинi. Всiм, хто задихаеться в багнi, не хрюкае задоволено там.

– Хай пiтьма губить першi пролiски, хай тумани покрили зелень, а земля все ж таки крутиться.

– Товаришi, земля крутиться. І всiм вам, – i не-свиням, i свиням, невiльний чи вiльний рятунок буде. Допоможiть же тим, хто заслаб в дорозi.

Нiч темна. Вiтер буйний суворий, але вам кажу я. Кажу я вам:

– Добре зробили ви, що кинули берег той спокiйний i тихий.

Хай з вас глузують. Хай руки вашi iржа роз’iла солона, а вiтер очи слiпить. Хай! Ви – прагнете.

Зустрiньте ж сонце вартими сонця.

Руйнуйте саж!»

Михайло закрив зшиток. Було тихо.

Весняна муха вдарилася об скло, зашумiла, а потiм вилетiла.

Михайло перегорнув кiлька сторiнок.

«Інодi восени починае розцвiтати акацiя, але морози вб’ють той цвiт i, може, лише людина, яка бачила його, вiдчуе, що тут вчора завiтала в гостi весна».

Михайло взяв зшитка, обережно сховав у кишеню, а руки дрижали.

А дома взяв другий зшиток i почав перегортати сторiнки. Там було:

«Петро й Галина вже одружилися. Вони менi подобаються, боротися думають. Може, вони бiльш правi, нiж я.

Ми краплини в морi свiтового руху,

Ми загинемо – зорi не згаснуть, —

Дай свою крiпку, товаришу, руку —

Ми безсмертнi в руках всесвiтнього гасла.