Невідоме Розстріляне Відродження

На хвилях плинув я чудових

З просторiв моря i степiв,

В зiрках купався смарагдових,

Лазур’ю в хмарах пломенiв.

«Нависли хмари грози i крови…»

Нависли хмари грози i крови,

Закрили сонця правдивий свiт.

І громи смерти уже готовi

Ударить землю, вселити гнiт.

І почорнiли земельнi груди;

П’явки, гадюки без мiри пруть.

І притаiлись лякливо люди,

Когось чекають, чогось-то ждуть.

А духи смерти, неначе тiнi,

Лiтають тихо i сiють зло.

І нижче хмари спустились синi,

І сонце в спокiй кудись зайшло…

Дружинi

З листiв Твоiх я ясно бачу

Життя i настроiв криву —

То раптом вибухне нервовiсть плачу,

То ласка свiжiстю запахне наяву…

Тяжкi на нас цi впали роки.

За що така химерна долi гра?

А як хотiлося пiрнуть в життя потоки

Й гукнути: «Слава!» – переможно…

Працi!

Хотiлось, як повiтря. Працi!

Щоб, задихаючись, творить для всiх, «для мас».

Та хтось позаздрив нам у «дивному палацi»

І погасив цей творчий наш екстаз.

Мене заслали – сам не знаю за що.

За Украiну, що я син ii…

Гаврило Левченко

Народився 26.03.1879 р. в с. Козел на Чернiгiвщинi.

Закiнчив учительський iнститут, учителював у Василькiвському повiтi на Киiвщинi. З 1910-го був головою Украiнськоi громади в Пирятинi. Органiзовував земськi школи, кооперацii, бiблiотеки, драматичнi гуртки. За революцiйну дiяльнiсть його не раз арештовували. Друкував оповiдання та вiршi з 1907 р. в часописах «Рiдний Край», «Засiв», «Свiтова Зiрниця», «Маяк».

Опублiкував комедii i драми «На межi» (1907), «День правди» (1909), «За друзi своя», «Князь Хорив» (1912), «Цивiльний шлюб», «Шахрай», «Смерть» (1914, 1919), «Як журавлi кричать» (1915), «Свiтова справа» (1916), «Юрко Огневик», «Дяк» (1918), збiрки оповiдань «На шляху життя» (1914), «Московка (1914)», «Оповiдання», «Чернiгiвськi силуети» (1918), збiрку лiрики «Стогiн життя» (1913).

За советiв Г. Левченко опублiкував кiлька оповiдань в часопису «Нова громада».

У 1925 р. iм’я Левченко зникло зi сторiнок преси. На початку 1930-х його арештували i вислали в табори, де вiн i загинув.

Тай-Цзи-Хея

Дуже прийшовся менi довподоби Сун-Тан-Сен, багатий Ляоянський крамар. Пiзналися ми тодi, як у його фанзах[2 - Фанза – хата.] пробувала щось коло двох мiсяцiв наша рота пiд час росiйсько-японськоi вiйни.

Опрiч того був я тiеi думки, що й вiн мав до мене таке ж тепле, щире почуття.