Соловецький етап. Антологія

Працюючи на важких фiзичних роботах, прикладав усiх зусиль, щоб виконати норму; але це йому, звичайно, не вдавалося. І щастя його, що з допомогою соловецьких украiнцiв досить швидко врятувався вiд тих робiт.

Перебуваючи в Кремлi, працював трохи в бiблiотецi. Інодi читав доповiдi на лiтературнi теми, – блiдi, сухi лекцii. Але читав, бо мусiв читати: це було легше, нiж рубати лiс чи копати канави на мелiоративних роботах.

Серед товариства його майже нiколи не бачили. Любив самотнiсть.

Самотнiй ходив навколо Успенського собору в Кремлi й годував чаенят. Найбiльше ж любив читання. Безперечно писав i перекладав, але нiколи перед широким колом, хоч би близьких людей, не читав тих творiв. Хiба зрiдка дуже близьким людям.

Усе написане на островi, так само як i в iнших, загинуло, бо покинув острiв разом з украiнським етапом наприкiнцi 1937 року. Про нього, як i про Зерова, писали, що помер коло Мiдяноi гути. Думаю, що припущення це – малоймовiрне i безпiдставне.

Євген ПЛУЖНИК

Євгена Плужника, молодого талановитого письменника, автора «Днiв», «Недуги» i «Рiвноваги», заарештовано було тодi, коли вiн був уже безнадiйно хворий (на туберкульозу). На острiв привезли його умирати. Вiн не мiг уже працювати i лiг до Соловецького госпiталю. З того госпiталю, навеснi 1936 року, незважаючи на всi спроби з боку украiнськоi соловецькоi громади йому допомогти, його винесли мертвим. Могила Євгена Плужника на Соловках вiдома, бо з його смерти ГПУ не робило таемницi, як це робилося, звичайно, в iнших випадках.

Лесь КУРБАС

1917 року Лесь Курбас писав: «В нашiй лiтературi ми бачимо… зворот великий, едино правильний, едино глибокий. Цей зворот – прямо до Європи i прямо до себе, без посередникiв i без авторитетних зразкiв».

Пишучи так про новi шляхи розвитку украiнськоi лiтератури, Лесь Курбас цi iдеi не тiльки проголосив, а й у галузi украiнського театру – блискуче i переконливо здiйснив.

Вiн поставив украiнське театральне мистецтво, в повному розумiнню цього слова, в рiвноправного i рiвнозначного члена театрального мистецтва свiту. Ми, сучасники великого майстра «Березiля», не тiльки не оцiнили цю талановиту постать украiнського ренесансу 20-х рокiв, а навiть не наблизилися до вивчення того доробку, що його полишив цей титан украiнськоi мистецькоi культури.