Соловецький етап. Антологія

Його доля склалася iнакше: пiсля арешту Матвеева вiн зрозумiв, що на нього чекае така сама доля, написав передсмертного листа i 14 березня 1939 р. застрелився.

І нарештi, останню групу соловчан-в’язнiв за протоколом № 303 вiд 14 лютого 1938 р. розстрiляли просто на Соловках. Пiдписав документи про розстрiл майор держбезпеки Микола Антонов (Грицюк). А 23 жовтня 1938 р. вiн був заарештований i 22 лютого 1939 р. розстрiляний.

Отже, всього було розстрiляно 1627 ув’язнених. В тому числi:

1. За троцькiстську дiяльнiсть – 780.

2. За шпигунство – 123.

3. За терористичну дiяльнiсть – 106.

4. За нац. к/р дiяльнiсть – 205.

5. За повстанську дiяльнiсть – 147.

6. За фашистську дiяльнiсть – 44.

7. За шкiдництво – 43.

8. За бандитизм (карний) – 179.

«У пiдсумку, те, що вiдбувалося в урочищi Сандармох, – як висловилася Оксана Забужко, – це геноцид елiти. Сандармох е символом кiнця украiнськоi iнтелектуальноi елiти як окремого iсторичного феномена. І з того часу вона все нiяк не може вiдродитися».

    Ю. Винничук

Соловецька каторга

№1

Лист селянина з Киiвщини

(Рiк народження 1888)

Жив собi я у селi, господарював, мав собi чималу сiм’ю, 7 душ, i усього мав 3,5 десятини землi; було менi дуже тяжко виховувать дiтей, ну усе-таки, живши при сiм’i, веселився, бо любив ii.

Тiльки було дуже важко жити менi через Большовицьку Владу, що вона так iзнущалася iз украiнського селянства, забирала, обдирала, арештовувала; ну не давала селянству нiчого: нi мануфактури на одяг, нi шкiр на обув, нi iнвентарю на обробiток землi.

І дуже було важко дивиться на цю справу; навiть i дiтям зшиткiв не було i книжок на освiту. У селян все забирали i руйнували, а заробiткiв не давали. І це так було i менi i взагалi усiм громадянам на Украiнi.

Знаю, як сегоднi, що це було проти 10 ІV 1929 року. Гарненько наробившись, я i усi дiти i жiнка посходилися увечерi до хати, посiдали собi, повечеряли, посовiтувалися про завтрiшнiй день, як у мене велося, а й не знали, що надi мною думае Большовицьке ОГПУ.

Полягали собi спати, коли слухаю, аж собака гавка. Ідуть. Я думав, що хто iз наших громадян. Коли нi. Вiдчиняю дверi, коли уходить у хату iз револьверами три чоловiки незнакомi i кажуть: «Можна вас обшукати?» Я кажу: «Будьте ласкавi». Перекидали менi усi речi, не знайшли нiчого, а потiм кажуть: «Убирайся, ходiм з нами». І я пiшов. Коли розiбрав, аж то ОГПУ. Приводять нас у сiльраду, коли там iще есть нашi громадяне.