Соловецький етап. Антологія

Поховано його пiд соборною стiною. На великiй чавуннiй плитi, що вкривае мiсце упокоення кошового, можна й тепер прочитати: «Здесь покоится прах Раба Божия Петра Кальнишевського, кошевого отамана некогда грозной Сечи Запорожськой, сосланного в сию обитель по указу Ея Императорского Величества Императрицы Екатерины II на смирение. Смирился и почил июля 26 1803 года».

Усi советськi в’язнi-украiнцi на Соловках мали за свiй святий обов’язок схилити голову перед цiею великою могилою.

За царських часiв у Соловецькiй тюрмi сидiло одночасно не бiльше як 20— 30 в’язнiв.

Коли взяти кiлькiсть ув’язнених за триста рокiв iснування цiеi в’язницi, то на рiк припаде щось iз 10 чоловiка. Були роки, коли сидiло там якихось 2—3 в’язнi.

Багатий i могутнiй монастир протягом столiть зберiгав вiдносну незалежнiсть у Московськiй державi. Але з большевиками не мiг вiн боротися. 1919 року, убачивши безвихiдь, майже всi соловецькi ченцi покинули острови й виiхали до Лондону. Туди ж вивезено найцiннiше майно монастиря.

Увесь штат i причет Соловкiв осiли в британськiй столицi на так званому Соловецькому подвiр’i.

Нiколи за всi п’ятсот рокiв iснування Соловецького монастиря Соловки не були так широко знаними в усьому свiтi, як за советських часiв.

Про жодну тюрму й каторгу в багатiй на мiсця ув’язнення Росii не складено стiльки пiсень, анекдотiв, каламбурiв i вiршiв, як про Соловки. Тяжкий, нелюдський режим, заведений большевиками в Соловецьких концентрацiйних таборах, викликав обурення в усьому свiтi, що загрожувало СССР економiчною (англiйське ембарго 1930 р.

), полiтичною i, так скажемо, моральною iзоляцiею. Советська дипломатiя й преса нахабно заперечувала факти масового нищення полiтичних в’язнiв на Соловках. Щоб «спростувати» незаперечну iстину, большевики «накрутили» наскрiзь фальшивий енкаведистський фiльм «Соловки», в якому показано було, як раюють «вороги народу» у в’язницi на островах «жаху й смерти».

«Соловками» (тiльки справжнiми, а не «кiновими») большевики тероризували i без того залякану люднiсть СССР.

Пiдсоветськi люди знали, що то значить поiхати «у вагонах холодних на, всiм вiдому, станцiю Кемь», а далi й на Соловки. Уже в дорозi в’язень вiдчував увесь жах того, що чекае його на цьому островi смерти:

Соловки, Соловки,

Дальняя дорога!

Сердце ноет от тоски, —

На душе тревога.

Сидячи в iзоляторах, люди складали багато пiсень вiршiв, «частушок».