Соловецький етап. Антологія

Про розмах цього руху промовляе й такий приклад. Студент педагогiчного технiкуму Л-ко в 1928—29 роках вже вiсiм мiсяцiв сидить у спецкорпусi ГПУ в Харковi. Вiн, комсомолець, убив голову райвиконкому. Чому? За що? Хлопець пережив жахливi тортури, проте не говорить, за що вбив голову райвиконкому. І тiльки своему тюремному друговi розповiдае, що вбив його за те, що той голова випадково натрапив на засiдання мiсцевоi органiзацii СВУ i, зрозумiвши, що то за засiдання, пiшов, щоб сповiстити ГПУ. Студент, на долю якого випало застрелити голову, догнав його перед самим порогом будинку райвиконкому i всi сiм куль свого револьвера всадив у нього.

Л-ко так таки й не сказав, за що вiн убив голову райвиконкому. Зваживши на молодi лiта та «незаможницьке» походження Л-ка, йому дали 10 рокiв. Таких прикладiв можна навести безлiч.

Сталiн i ГПУ мали повне уявлення про становище на Украiнi; тому й вирiшили взятися до повноi лiквiдацii всього того, що там ожило за доби НЕПу. Вони стали на шлях систематичного фiзичного плюндрування всiх активних елементiв украiнськоi нацii, передусiм ii iнтелiгенцii, докiнчивши цей процес спецiально i штучно органiзованим голодом 1932—1933 рокiв, який душив мiльйони украiнцiв.

Не один мiльйон украiнських селян лiг у могилу завдяки цьому «пiклуванню» «батька народiв».

У той час терор на Украiнi набрав нечуваних розмiрiв. По одному тiльки процесу СВУ не тiльки тюрми, а всi льохи набито було украiнськими селянами та iнтелiгентами, звинувачуваними в причетностi чи то до СВУ, чи то до Украiнського Нацiонального центру, або ж Украiнськоi Вiйськовоi Органiзацii.

В’язнями-украiнцями забито було советськi тюрмi, зокрема острiв-в’язницю «Соловки».

За другого перiоду в iсторii Соловецькоi каторги селянство, а надто украiнське, та селянська в основному iнтелiгенцiя становлять основну масу соловецьких в’язнiв.

Для характеристики тогочасного становища на Соловках дуже цiкавi матерiали можна знайти у Карла Альбрехта, що, обiймаючи свого часу високу посаду в СССР, вiдвiдав 1929 року Соловки, як урядовець.

Дарма, що тодiшнiй керiвник «Усевлагу» Ногтев i його пiдручнi всiма способами намагалися замилити очi небажаному гостевi i не показати Альбрехтовi справжньоi сторони соловецькоi каторги. Навiть двох днiв перебування на тих островах було досить Альбрехтовi, щоб вiдчути весь жах Соловкiв. Вiн пише про сотнi обморожених людей, що лежать i вмирають по бараках, про надсильну працю, про поганi харчi.