Соловецький етап. Антологія

За цiеi доби, крiм терору, на ГПУ покладено й господарчо-органiзацiйнi завдання. Це позначилось i на змiнi в структурi концтаборiв. Стару вiйськову структуру з подiлом на роти i взводи i т. iн. замiнено подiлом на «фалянги», «колони», «бригади». Ув’язненi вже не кричали «здра», не муштрувалися за вiйськовим звичаем. На будiвництвах, як-от, скажiмо, на будiвництвi Бiломорсько-Балтiйського каналу, не було вже нi цих прав, нi вигаданих садистами таких кар, як соловецька «Секирка». Натомiсть прийшло гiрше за «Секирку» нормування працi.

В’язнiв не гнали вже на працю голих i босих, а взували й одягали, але на працi доводилося бути не одну, а двi й три змiни вiдразу. На Соловках тепер тiльки й говорять що про «темпи», «ударництво», «соцзмагання»… А водночас посилюеться полiтичний нагляд, ростуть «дутi оплати», процвiтають провокацii i все те, що було характерним для тодiшньоi советськоi «волi».

Соловецька ж каторга пiсля 1931 року лишилася мiсцем перебування найбiльш небезпечноi частини в’язнiв i частини малопридатних, переважно хворих каторжан.

На островi припиняються тепер майже зовсiм лiсозаготiвлi, лiквiдуеться цегельня, закриваеться чинбарня та ливарня. Найбiльше уваги у виробничiй сферi на Соловках придiляють тепер сiльському господарству.

1 травня 1933 року, по закiнченнi будiвництва Бiломорського каналу, всiх «непевних» соловчан i несоловчан повернено на Соловки. 1933 i на початку 1934 року на острiв прибули новi в’язнi – члени партii, советськi письменники, пiдсоветська iнтелiгенцiя, словом, тi, що ще в 1929—30 рр.

стояли при державнiм кермi й були хоч марiонеточними, але суддями i прокурорами на показових судових процесах.

Ще коли цi неофiти були на Поповому островi, на порозi Соловкiв, i в тому добре iзольованому таборi осягли неабияких «успiхiв» на важкiй фiзичнiй працi, чим вихвалявся начальник 9-го Кемського вiддiлу Іевлев перед начальником 3-го вiддiлу Бiломорсько-Балтiйського табору, – то цей останнiй зовсiм не подiляв ентузiязму Іевлева.

Начальник 3-го вiддiлу говорив, що його завдання – не привчати до фiзичноi працi цих «недострелених», а берегти, щоб вони не втекли з табору й не зняли повстання.

Уже вiд цього часу на Попiв острiв привозили переважно полiтичних в’язнiв, i то здебiльшого iнтелiгенцiю. Вийняток становили шахраi найвищоi «квалiфiкацii» та чужоземцi, яких, як правило, звинувачували в шпiонажi.