Соловецький етап. Антологія

Березовський любив свою дружину та едину доньку i на восьмому роцi тюрми одержав вiд них першого листа. Така подiя була для нього великим щастям та радiстю; i вiдтодi вiн, вiрячи в свое майбутне, клав усi сили, щоб донести соловецькi кайдани до самого краю i ще раз побачити свою сонячну Украiну, за яку поклав життя.

Іван КОЗЛОВ

Вiн був зайдою на Украiнi. Власне, не вiн, а ще його прадiд, якого вивiз iз Росii помiщик i оселив у своему «пiвденному» маетку. Але для І. Козлова Украiна стала батькiвщиною, за яку вiн зi зброею в руках воював у добу революцii.

Був звичайним селянином з тих, що тягнуться до легкого хлiба i вже цураються плуга. Працював за писаря i за селянського адвоката. За чаркою горiлки говорив навiть про внутрiшню полiтику, про Украiну, про советську владу без комунiстiв, – словом, нагадував трохи Копистку з п’еси Миколи Кулiша «97».

Цей «Копистка» довгi роки жив iлюзiями революцii, аж поки не побачив голоду 1932—1933 рр. Тодi вирiшив поквитатися з большевиками.

Активний, моторний i досить грамотний, вiн швидко створив навколо себе велику пiдпiльну селянську органiзацiю, що охоплювала кiлька районiв на Полтавщинi й Сумщинi, i почав на власний розсуд повстання. Захопивши з повстанцями ешелон пшеницi й роздавши ii голодним, Козлов протягом двох тижнiв верховодить у тих районах, перешкоджаючи будь-якiй акцii советськоi влади.

Звичайно, вiйська ГПУ розгромили повстання, його учасникiв пострiляли, села спалили, а самого Козлова пiймали аж через рiк.

На слiдствi вiн виправдувався вченням Карла Маркса, бо десь там читав i вивчав, що «краще померти вiд меча, нiж вiд голоду», а тому й боронив себе та своiх селян, бо все одно: хоч так, хоч iнакше, а довелося б помирати. То краще померти в бою, нiж голодним рабом.

ГПУ, мабуть, подобалась така аргументацiя, i його не розстрiляли, а дали десять рокiв «с заменой» i послали на Соловки.

Василько ОТЧЕНАШ

Оригiнальне прiзвище Василька було надзвичайно популярним на Соловках, бо цей украiнський парубок був утiленням доброти, щирости, товариства по вiдношенню до однолiткiв.

Батько Василькiв був невтомним, працьовитим хазяiном i мав добре господарство. Своему малому синовi наказував любити землю i робити вiд рана до темна. І за це, мабуть, те господарство сплюндровано, батька розстрiляно, а Василька з меншим братом, сестрою та матiр’ю вигнано з хати.