Соловецький етап. Антологія

Коли пiзнiше, вже 1926 року, в полiтбюро КП(б)У розпинали Шумського i дорiкали йому, що вiн есер, то вiн вiдповiдав: «У мене, крiм боротьби за класове та нацiональне визволення робiтничоi кляси з селянством, нiяких iнших традицiй не було. Вiд цього я протягом своеi революцiйноi дiяльности, починаючи з 1919 року, анi трошки не вiдступав. Нi вiд чого в своiм минулiм я не вiдмовляюся i вважаю, що боровся так, як належало большевиковi-ленiнцю за умов украiнськоi дiйсности, хоч не був тодi ще в партii Ленiна. Я вiд цього (минулого) не вiдмовляюся, навпаки, горджусь своiм минулим».

Але полiтбюро ленiнiзм Шумського могло легко вiдкинути, бо Шумський:

1. Створив УКП в противагу КП(б)У, i КП(б)У називав не iнакше як «органiзацiею московських окупантiв» та вимагав ii лiквiдацii.

2. Протиставляв Радянську Украiну – Радянськiй Росii та вимагав створення окремоi Украiнськоi армii i виводу окупацiйноi армii з Украiни; вимагав повноi господарськоi та культурноi незалежностi для Украiни.

3. Росiйських комунiстiв i ВКП називав «носiями» росiйського шовiнiзму.

4. Називав украiнських комунiстiв, що пiдтримували КП(б)У, – «зрадниками, «ренегатами», «презренними малоросами» та вважав, що комунiст-украiнець в КП(б)У дiйсно почувае себе за пасинка в партii.

5. Вимагав найвищого темпу украiнiзацii та цiлком пiдтримував усе, що тiльки було спрямоване проти унiфiкацiйноi полiтики Москви.

6. Нарештi, його дiяльнiсть спричинила розлам КПЗУ та диференцiацiю украiнських комунiстiв на комунiстiв-патрiотiв i комунiстiв-прислужникiв.

І чи на партiйнiй, чи культурно-освiтнiй дiлянцi працюе Шумський, чи в ролi суддi, чи в ролi наркома освiти, вiн завжди провадив свою лiнiю – лiнiю боротьби за незалежну соцiялiстичну Украiну, i за цi iдеi i за цю дiяльнiсть Шумський опинився на пiвночi.

Я зустрiв його 1933 року, власне, не на самих Соловках, а, так би мовити, в передпокою Соловкiв – на Поповому островi, де був порт, що звався «Морсплав». На тому «Морсплавi» Шумський користувався з полiтрежиму, але був пiд пильною охороною; мiг, проте, розмовляти з усiма ув’язненими, хоч до того не виявляв жодного iнтересу.

З в’язнями, навiть колишнiми видатними партiйними дiячами, говорив мало i висловлював гадку, що iх, очевидно, посадили не випадково, бо вони, мабуть, таки справдi контрреволюцiонери. З того ж таки «Морсплаву» особливим конвоем вiдправлено його до Москви, i я бiльше вже його не бачив.

Петро СОЛОДУБ

* Петро Кирилович Солодуб народився 1893 р.