Соловецький етап. Антологія

Тут вiн живе при так званiй першiй колонii в темнiй, вогкiй, смердючiй камерi, куди нiколи не заглядало сонце, яке до того ж на островi було нечастим гостем. Нари з блощицями, важке, аж гiрке вiд махорки, повiтря, тут же розвiшанi мокрi онучi, штани, бушлати, валянки, а навколо холод i голод.

Лiтня людина, вимучена ще на так званих «слiдствах», Рудницький вже нiяк не надавався до будь-якоi працi. З самого початку перебування його на Соловках лiкарi визнали академiка Рудницького за абсолютно непрацездатного. Його записано до iнвалiдноi команди, де вiн дуже страждав, як i всi iнвалiди, вiд поганих харчiв та тяжких побутових умов.

Звичайно, в мiру можливого, вченому допомагали соловчани-украiнцi, але допомога ця не була постiйною й не мала великого значення.

Та, незважаючи на все, старий учений, оточений украiнською советською молоддю, з запалом розповiдав тiй молодi про проблеми антропологii та демографii украiнських земель. Тримав себе цiлком незалежно i нiколи не звертався нi з якими проханнями до будь-якоi установи.

Точнiше сказати, вiн просто iгнорував цi установи. Неабияку ролю вiдiграв у консолiдацii всiх украiнцiв на островах. Був центром, навколо якого надднiпрянцi й галичани демонстрували свою солiдарнiсть i еднiсть.

Нi про яку серйозну наукову роботу на Соловках не було чого й думати. Це розумiв i вчений. Тому лише зрiдка можна було бачити, щоб вiн писав або читав наукову книжку. Вiн завжди нагадував соловецьким украiнцям, що вони мають любити, розумiти i знати свою батькiвщину; бо «без цього, – казав вiн, – не будете нi дипломатами, нi мiнiстрами, нi урядовцями, нi порядними украiнцями».

Інодi старий учений згадував свое минуле, своi широкi знайомства в европейських колах учених i передусiм нiмецьких, де мав не тiльки колег, а й друзiв. Охоче розповiдав про своi книги, що вийшли в свiт рiзними iноземними мовами, про зустрiчi та ювiлеi. Розповiдав i… каявся, що повiрив большевикам. В його очах свiтилась велика любов до батькiвщини.

Але Соловки для нашого академiка не були постiйним мiсцем перебування.

Наприкiнцi 1937 року i йому довелося виiхати ще на iншу якусь каторгу. Виiхав у напрямку Ухта-Печора – Воркута, щоб десь на тисячокiлометровiй вiддалi вiд залiзницi, без права листуватися i без будь-якого зв’язку iз зовнiшнiм свiтом животiти в якомусь «спецтаборi» для ув’язнених, звинувачених у найтяжчих антидержавних «злочинствах».

Василь БАБ’ЯК

* Василь Васильович Баб’як народився 1895 р., с. Дарсанове, Галичина.