Соловецький етап. Антологія

З великими труднощами вступив до Новоросiйського унiверситету на iсторичне вiддiлення, а згодом перейшов на юридичний факультет.

Брав активну участь в украiнському революцiйному руховi як член студентських громад, РУП (1903), УСДРП (1906—1918).

По закiнченнi навчання залишився при Новоросiйському унiверситетi й 1911 р. дiстав наукове вiдрядження до Нiмеччини для завершення магiстерськоi дисертацii.

1912 р. – повернувся до Росii. В роки Першоi свiтовоi вiйни проходив вiйськову службу в званнi штабс-капiтана.

З 1918 р. викладае в рiзних унiверситетах. Академiк ВУАН з 1929 року.

Його наукова дiяльнiсть охоплювала майже всi перiоди iсторii Украiни Слабченко – автор 13 великих праць i понад 200 наукових статей, присвячених iсторii права та господарства Гетьманщини й Запорiжжя XVII—XVIII ст.

Дiяльнiсть Слабченка була обiрвана в кiнцi 1929-го, коли його було заарештовано, засуджено на процесi СВУ 1930 р. й заслано на Соловки.

По закiнченнi термiну ув’язнення деякий час працював бухгалтером тресту «Апатит» (Кiровськ Ленiнградськоi областi), проте незабаром переiхав у Первомайськ Одеськоi (нинi – Миколаiвськоi областi), де мешкав його син з невiсткою та онуком.

На початку жовтня 1937 року сина Тараса заарештовано i 28 жовтня того ж року розстрiляно. Самого Михайла Слабченка ще на 10 рокiв позбавили волi.

1942 р. з’явилась остання друкована праця вченого – невеличка нотатка «Проложное сообщение о предлетописной Руси» («Исторический Журнал», 1942, ч.

7).

1947 р. – повернувся до Первомайська. Деякий час працював учителем у школах мiста, викладав iноземну мову.

1948—1949 рр. – iнспектор мiського вiддiлу народноi освiти. На загальномiськiй учительськiй конференцii в серпнi 1949 року секретар Первомайського мiськкому КП(б)У І. І. Ємець у своему виступi назвав колишнього академiка «фашистом i полiтичним трупом». За цим було звiльнення з роботи.

Останнi роки провiв у важких злиднях.

Помер на вулицi бiля станцii Голта 27 листопада 1952 року.

Михайло Слабченко – академiк i iсторик Украiни, точнiше – економiст, автор чотиритомовоi «Історii господарства Украiни вiд Хмельниччини до свiтовоi вiйни», автор блискучоi працi – «Соцiяльно-економiчна органiзацiя Сiчi Запорiзькоi», автор низки талановитих i «дерзаючих» праць, що стали за фундамент для виучування економiчноi iсторii Украiни 18—19 столiть.