Проект «Україна». Галерея національних героїв

Восени 1967 року В’ячеслав Чорновiл був уперше заарештований за звинуваченням у «розповсюдженнi брехливих вигадок, якi ганьблять державний i суспiльний лад», i засуджений до 3 рокiв позбавлення волi. Пiсля звiльнення В’ячеслав зразу вiдчув всю «красу» статусу колишнього ув’язненого. Чорновiл не боявся важкоi роботи: був землекопом в археологiчнiй експедицii, спостерiгачем на метеорологiчнiй станцii в Закарпаттi i навiть вагарем на Захiднiй залiзницi у Львовi.

Паралельно В’ячеслав Максимович разом з Михайлом Косiвом i Ярославом Кендзьором нелегально видавав журнал «Украiнський вiсник», який, як стверджують дослiдники, став найпомiтнiшим явищем полiтичноi боротьби в Украiнi того часу.

Державнi органи нагляду не дрiмали, i в 1972 роцi вже вiдомий у свiтi правозахисник був знов арештований. Тепер звинувачення звучало набагато серйознiше: «антирадянська пропаганда i агiтацiя», що вважалося найнебезпечнiшим державним злочином. І покарання за нього було вiдповiдним: 6 рокiв ув’язнення i 3 роки заслання.

Пiд час заслання в Якутii Чорновiл був прийнятий в мiжнародний Пен-клуб, а в 1979 роцi став членом Украiнськоi Гельсiнкськоi групи.

Тiльки через 15 рокiв пiсля засудження В’ячеславу Максимовичу вдалося повернутися в Украiну. Вiтер змiн робив свою справу. В кiнцi 1980-х стало можливим створення першоi опозицiйноi органiзацii партiйного типу – Народного руху Украiни. Тепер у В’ячеслава Максимовича з’явився шанс проявити себе не тiльки як громадський дiяч, але i як полiтик.

У 1990 роцi вiн став депутатом Верховноi Ради Украiни i головою Львiвськоi обласноi ради. Початковий етап роботи ознаменувався ухваленням декiлькох гучних полiтичних рiшень. Але незабаром ейфорiя перших мiсяцiв перебування на посту пройшла, i йому довелося впритул зайнятися економiчними питаннями. Тут i виявилася вiдсутнiсть досвiду i практичних навикiв господарювання. Не чекаючи «оргвисновкiв», В’ячеслав Максимович вирiшив пiти сам.

Цей невдалий досвiд «ходiння у владу» показав, що В’ячеслав Максимович був швидше теоретиком, анiж практиком.

Це довели i президентськi вибори 1991 року. Чорновiл був кандидатом вiд Руху i зайняв лише друге мiсце, оскiльки деякi лiдери Народного руху пiдтримали iнших кандидатiв.

Незважаючи на програнi вибори, популярнiсть В’ячеслава Максимовича i рейтинг нацiонального руху не зменшувалися. У 1992 роцi вiн очолив Народний рух i був одним з iнiцiаторiв переходу партii в опозицiю до iснуючоi влади.