Людвисар. Ігри вельмож

 – Знайдеш мене вдень.

– Гаразд, пане, – вiдлунало з темряви.

Роздiл III

Близько третьоi ночi веселощi на балу досягли свого апогею i потроху почали вщухати. Час вiд часу з будинку виходив лакей i, освiтлюючи дорогу лiхтарем, йшов на вулицю запрягати карету котрогось iз гостей, який в цей час розкланювався iз захмелiлим бургомiстром. Іншим, що жили на середмiстi, досить було ступити кiлька крокiв, щоб опинитися вдома. Отож вони не потребували послуг лакеiв, котрi потайки вже мрiяли про сон бiльше, нiж про панськi подачки.

То тут, то там чулися фальшивi голоси, що силкувалися видобути з горлянки соромiцьких, зрiдка героiчних пiсень.

Мiсячний диск, що кiлька годин тому освiтив дорогу поетовi, вже сховався у свинцеву безодню грозових хмар, якi мiцно тримали небеса у своiх широких обiймах, подекуди спалахуючи десь удалинi блискавками.

Проте Якуб Шольц та гостi не зважали анi на небо, анi на густу темряву довкола… Стоячи на вулицi, бургомiстр люб'язно прощався з молодою парою, яка, востанне розцiлувавши господаря мiста, сiла в карету.

З пiвгодини Шольц давав настанови кучеру про те, як правильно смикати за вiжки, iдучи прямо або завертаючи, щоб панiв не трусило i не кидало в каретi, бо це не дiжки з капустою. Врештi, навiть коням урвався терпець i вони потроху почали рушати, лишивши бургомiстра з усмiшкою на розчервонiлому, мов буряк, виду.

Зненацька крiзь густе, як кисiль, повiтря долинуло з передмiстя протяжне собаче виття. Усмiшка Шольца в ту ж мить зникла.

Бургомiстр, зиркнув на лакея, що стояв поруч з лiхтарем, багатозначно дмукнув i рушив до дверей. Раптом, услiд за виттям, пролунав чийсь голос, аж присутнi уклякли i перехрестились. Лiхтар у руцi служника замиготiв i ледь не впав на землю.

– Зачекайте…

З темряви на тремтливе свiтло вийшов чоловiк у сутанi, на ходу докинувши:

– …сину мiй.

Чернець – то був епископ Лiбер – пiдняв каптур, пiдставивши свiтловi худi й суворi риси.

– Ваше преосвященство, – прохрипiв нарештi бургомiстр, – я не чекав…

– Заспокойтесь, Шольце, я не на бал.

Вiдпустiть лакея i ходiть зi мною, – перебив його епископ.

– Але… куди?

– Робiть, що кажу. Побачите.

Бургомiстр знаком вiдпустив лакея i ступив крок до епископа. Лiбер знову натягнув на голову каптур i ступив у темряву.

– Сину мiй, – сказав вiн, – чи не завгодно вам здiйснити маленьку прогулянку на Личакiв?

– Куди? – ошелешено вигукнув бургомiстр.