Лемберг. В’язниця душ

В’язниця душ

Богдан Вiкторович Коломiйчук

Ретророман

Богдан Коломiйчук (нар. 1984 р.) – украiнський письменник, володар Гран-прi мiжнародного конкурсу «Коронацiя слова-2013» за iсторико-авантюрний роман «Людвисар. Ігри вельмож». Автор збiрки детективних оповiдань «Таемниця Єви» (2014). Обидвi книжки вийшли друком у видавництвi «Фолiо». У творах письменника поеднуються захоплюючий сюжет, мiстика, гумор та правдивi iсторичнi факти.

«В’язниця душ» – третя книга автора, в якiй вiн найкраще проявив себе як майстер детективного жанру.

Подii у повiстях, що увiйшли до видання, вiдбуваються у 1902–1903 рр. у Львовi. В основi сюжету кожноi повiстi – блискуче розслiдування заплутаноi справи, яке проводить львiвський комiсар Адам Вiстович. Карколомнi пригоди героiв гармонiйно доповнюе оригiнальна мiстика та зi смаком подана еротика.

Богдан Вiкторович Коломiйчук

В’язниця душ

Нiмфи болю

У Львовi на початку осенi 1902 року був собачий холод. Лiто закiнчилося раптово, i, здавалось, от-от одразу настане зима.

Мрячив дрiбний холодний дощ, i час вiд часу зривався вiтер, гуркочучи погано крiпленою бляхою на дахах i жбурляючи в перехожих смiттям, що не встигло прилипнути до брукiвки.

Високий, дещо огрядний чоловiк, закутаний у довгий сiрий плащ, минув костел езуiтiв i попрямував уздовж Трибунальноi до готелю «Три корони». Тут вiн зупинився, ставши навпроти швейцара, який, силомiць усмiхнувшись, вiдчинив перед ним дверi.

У залi навпроти рецепцii чоловiк полегшено зiтхнув i опустив комiр плаща.

– Доброго ранку, – почувся лагiдний жiночий голос, – пан проживае чи бажае поселитись?

Гiсть побачив розкiшну брюнетку, що поспiшала йому назустрiч, i жадiбно ковзнув поглядом по ii звабливих формах, що ховались за пуританським строем рецепцiонiстки. Чорт забирай! Опинитися би з нею де-небудь в iншому мiсцi i за iнших обставин… Було помiтно, що дiвчина нервувала, i прибулий знав, чому. Вiн зняв капелюха i розстебнув плаща.

– Доброго ранку, – привiтався вiн, – нi, красуне, я не поселятимусь.

– Отже, пан у нас проживае, – прощебетала вона, – провести пана до його покоiв?

Авжеж! Йому б хотiлося цього паскудного ранку опинитися з нею в одних покоях. Вiн уявив, як бiля самих дверей обiймае цю кралю за стан i силомiць заштовхуе до номера. А далi зривае з неi цю iдiотську унiформу!..

– Щиро дякую, красуне. Ось вiн мене проведе.

Чоловiк указав на полiцейського фельдфебеля, що спускався до нього згори.